Про жінку, яка втратила дочку, а зараз не може знайти зятя, розповів у Фейсбуці тернопільський поект тагромадський діяч Олег Герман.
“На вулиці познайомився із бабусею та її маленькою внучкою. Звати їх Михайлина Сергіївна і Катруся. Стоять на перехресті, пригортає маленьку, голівку гладить. Відчуваю їх знесилля. Приступаю ближче та випитую, чи немає проблем?
Перегляньте також:
- Як потрапити в екіпаж танка “Leopard”
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
«Я із Гостомеля, під Києвом, чули мабуть? Там живу… Жила… І доня й оця манюня там народилися. Нема дочки… Будинком розчавило тіло її. Нема… Зять із ваших країв – на фронті. Де тепер – не знаю. Телефон пропав, номера не пам’ятаю. Ото привезли до вас. У церкву ходили Бога просити…» – говорить, біль виливає, сльози цівками по лиці, слухаю далі.
«Аж боюся йти до місця поселення. Не тому, що господарі погані, ні… Співжителі, як з диких лісів вирвалися: буянять, оковиту п’ють, ночами горланять москальських пісень. Хочу їх спам’ятати, та де там – дич. Боже! Чи могла подумати, що поміж нас так багато гнилі? Як прислужники диявола. Нічого в них українського. Нічогісінько! Не дай Господи до їх дорогущих машин підійти – роздеруть, аж піняться! А молодші… Хоч би словечко по-нашому – одні матюки та ваших «хохлами» й «бендьорами» обзивають. І таких у гуртожинку більша половина. Більша! Синочку, не відаю хто ти, але отям їх… Пробач».
