І сталося це у Тернопільському обласному академічному театрі актора і ляльки. Здійснилася одна з мрій директора і художнього керівника Івана Шелепа: 6 лютого відбулася прем’єра вистави «Мауглі» Редьярда Кіплінга мовою жестів. Це інклюзивний проєкт для дітей із вадами слуху. Вистава, яка об’єднала усіх діток.
Читайте також
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Торік місцеві журналісти мали нагоду поспілкуватися із режисером-постановником Ніко Лапуновим (Полтавський театр ляльок), який разом із тернопільською командою однодумців створили незвичний показ. Цей режисер вже відомий за ексцентричною комедією «А хай то качка копне»:
- Насправді це дуже велика і копітка праця. Написати сценарій – ще не все: редагування, опрацювання його у процесі робочих моментів під час репетицій… До слова, тернопільські актори за короткий час настільки занурились у процес вивчення жестової мови, що дуже здивували всіх позитивним результатом. Ляльки увесь час «розмовляють» жестовою мовою. Особливість вистави у тому, що вона відбувається без сурдоперекладача, все відбувається тут і зараз.
Враженнями ділиться актор згаданого театру, він же керівник студії «Третій дзвінок»Дмитро Татарінов:
- Ви можете запитати, чи є необхідність переглядати виставу для тих, хто добре чує? Так, навіть необхідно. Лейтмотив вистави – ми всі рівні, ми всі однакові. Це вистава, яка всіх об’єднує.
Заслужений художник України Володимир Якубовський:
- Працювати з професіоналами завжди цікаво. Тут всі задіяні актори перебувають в динаміці, в пластиці. Жестовою мовою розмовляють не актори, а ляльки. Я вже у передчутті вдалої прем’єри.
Художник-постановник Оксана Федун:
- Складність була у створенні самих ляльок. Адже треба було придумати таку конструкцію ляльки, де б вона «ходила» відразу на чотирьох лапах. Тому варто віддати належне художнику-конструктору Андрію Абрамику, який втілював цей задум у бутафорському цехові. Особисто мені найскладніше було створювати образ пантери Багіри.
Допомагали акторам освоювати ази жестової мови перекладачі обласної організації «Українське товариство глухих».
Декорації вражають: барвисті, на темному тлі, рухливі, вони постійно змінюються. І ще важлива деталь – яскраві рукавички на руках акторів, які «творили» мову жестів, не відволікали увагу, навпаки. Тому кожний із присутніх у глядацькій залі бачив те, що було прийнятним саме для нього.
Міркую, що перед тим, як йти дивитися згадану виставу, батькам варто заздалегідь, якщо не прочитати, то, хоча би, ознайомити дітей з книжковим текстом. Адже головний її месендж не тільки «Ми з тобою однієї крові – ти і я», а й – завжди, за будь-яких обставин залишатися Людиною. Світ природи невіддільний від людської – це єдине ціле, і про це завжди треба пам’ятати усім: і дорослим, і малечі.
Фото Валентини Семеняк.
