Незважаючи на карантини та на дебати «сильних» світу цього – вивчати чи не вивчати у школі творчість українського письменника світового рівня Уласа Самчука, життя продовжується, інша річ – якої воно якості. Інформаційний тиск з усіх боків, безкінечні розмови про нагальність «тривожної валізки». «О! Якщо сама «Вашінгтон пост» про це чи те написала, то так воно і є». Поширення сьогодні панічних настроїв неймовірно зашкалює і тільки сприяє психологічній напрузі скрізь і в усьому. І коли крізь «оце все» несподівано просочується хоч якась позитивна інформація, і про того ж таки Уласа Самчука…
Виявляється, в Америці живе і працює похресник письменника, українець Теодор Костюк. Він астрофізик, головний науковець дослідницьких програм Центру космічних польотів імені Годдарда NASA (NASA Goddard Space Flight Center) США. Одним словом працює з «американськими зорями». Цікавими споминами він ділиться в «Українській літературній газеті» про своє спілкування із хрещеним батьком (число №26 за 31 грудня 2021 року). До слова. Про свого похресника письменник жваво згадує у творі «Плянета Ді-Пі».
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
«Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати! Це не є наша химера. Це є зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: будьте!» – ці слова належать Уласу Самчукові, у житті якого були… імперія Романових, Українська Народна Республіка, Річ Посполита, життя в Німеччині, Чехії, а згодом Канаді, а ще – Велика Вітчизняна війна. Планида найсамобутнішого і найоригінальнішого серед майстрів української прози ХХ сторіччя вартує ретельного вивчення. Знехтувати цим – рівнозначно втратити шанс збагатитися мудрістю.
Незабаром 117 річниця з Дня народження славетного мистця і нашого краянина. Що ми знаємо (окрім самчукознавців) про цього загадкового і містичного письменника, який народився на Волині. Навчався у Тилявецькій церковно-приходській школі, згодом – Кременецькій приватній гімназії? Не багато. Щороку у Шумську відбувався регіональний літературний фестиваль української книжності «На білому коні». Хоч щось для увіковічення пам’яти славетного краянина. Зрозуміло, що цього року, як і торік, в силу обставин, що склалися, нічого не відбуватиметься.
І поки інститут буцім Української (?) книги наповнює наші сільські бібліотеки «кінгами» і його жахами та кошмарами, повірте, ми ніколи не станемо інтелектуально та ментально сильними. Це тільки дещиця того, що я хотіла сказати.
