Не перестаю дивуватися невтомній працездатності талановитого літератора, поета-гумориста і краєзнавця Юрія Заяця – автора солідного краєзнавчого фоліанту «Великий Раковець» (450 сторінок!), над яким працював десять років! З його політичною сатирою та добрим гумором можна ознайомитися у місцевих часописах- газетах «Свобода» та «Вільне життя плюс», «Наш день». І ось нещодавно нове унікальне дослідження – книга «Лицар свободи Борис Козубський» (видавництво «НОВОград»).
Читайте також
Перегляньте також:
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
- YAKTAK виступить у Тернополі з додатковим концертом
Книга про Великий Раковець – це зрозуміло, рідне село автора. А Козубський? Я зазирнула до «Змісту» і відразу звернула увагу на розділи «Учні Раковецької школи імені адвоката Бориса Козубського отримуватимуть іменні стипендії від адвокатської спільноти України» та «Вперше в Україні школа на Збаражчині носитиме ім’я відомого адвоката й націоналіста». Прочитавши тільки це, зрозуміла звідкіля така жагуча і ревна любов у пана Юрія до рідного краю, до України . Будівельник за фахом, депутат Збаразької районної ради трьох скликань, делегат Всеукраїнських зборів НРУ (1992, 1995, 2015, 2017 рр.), учасник Революції Гідності.
То хто ж він – Борис Козубський, який став частинкою життя автора книги? Цитую з анотації: «Борис Козубський (1886-1953) упродовж всього свого життя послідовно працював над утіленням високої ідеї – відновлення незалежної Української держави. І життя склав за неї, загинувши нескореним. Боротьбі за волю й розквіт України, наперекір арештам, таборам, утискам владців, віддавали свої сили всі представники славного роду Козубських». Родина перебралася із Житомирщини до Кременецького повіту (1892), куди Миколу Козубського було переведено на посаду сільського лікаря в містечко Вишнівець. Згодом з маленькими дітьми вони перебираються у Великий Раковець на постійне місце проживання, де придбали невеликий маєток. Їхній син Борис, про якого, власне, й мова – студіював юридичний факультет у Київському університеті, пропагував протиурядові прогресивні ідеї. Щоб уникнути репресій, змушений продовжити навчання у Харківському університеті. Остаточний світогляд на політичні події тогочасся (1912) у Козубського сформувався під впливом Миколи Міхновського (засновник і керівник Революційної Української партії) з яким познайомився і певний час працював адвокатом у його конторі. Одружившись, повертається до Києва. Там опиняється у вирі політичного життя, де співпрацює з тижневиком «Слово», редактором якого був Симон Петлюра. І знову Кременець – посада голови міської думи, згодом – Кременецької повітової народної управи. На Всеукраїнському Національному Конгресі був обраний членом Української Центральної Ради, де головував Михайло Грушевський. Становлення Української Народної Республіки вирішувалося у вкрай важких умовах… У Кременецькому краєзнавчому музеї зберігається кілька банкнот «кременецьких грошей» за підписом голови Кременецької народної управи – Бориса Козубського. Цей факт свідчить про багато історичних моментів. Більшовики, поляки, арешт – перебування в концентраційному таборі містечка Домб’є, повернення у Великий Раковець, спроба замаху на його життя…
Будучи послом до польського сейму, стає на захист українців, виступає проти полонізації українських шкіл. Читаючи про активне політичне та громадське життя Козубського, відкрила ще одну яскраву особистість – справжнього патріота українця, який дбав і про українізацію церкви, і про заснування сільських читалень, і про видання книг для дітей, про організацію товариства «Просвіти». Напередодні Другої світової війни Бориса та Юрія Козубських, а також односельця Віктора Заяця знову арештували поляки і запроторили до катівні. Важко читати про перебування Козубського у тернопільській тюрмі. Розум відмовляється сприймати інформацію про жорстокі знущання над ув’язненими, їхні катування… Особливо вражають спогади Василя Олексюка – однокамерника Бориса Козубського. Переповідати книгу немає змісту – її треба читати. «Підірване здоров’я ще у польському концтаборі Береза Картузька уже не могло витримати нових катувань у радянських концтаборах». Козубського не стало 17 лютого 1953 року. А з проголошенням Незалежності, він був реабілітований. Надзвичайно цікаві і пізнавальні «Спогади про батька дочки Бориса Козубського Галини Шубської», також Чернихівського Гаврила, Домбровського Юрія та багатьох інших. Велику працю зроблено автором книги. Адже за кожною сторінкою – його невтомна праця в численних архівах, музеях, листування з вцілілими представниками родини, спілкування. А ще – організація і встановлення пам’ятного знака на фронтоні школи на честь родини Козубських. Дуже влучно висловився на початку книги Юрій Заяць про патріотів і пам’ять: « Ув’язнювали в тюрми, розстрілювали. Але пам’ять не можна розстріляти. Із настанням Незалежності ми переосмислюємо те, що пережили наші діди, наші батьки, яких репресивна, людиноненависницька більшовицька система хотіла поставити на коліна». Від себе лиш додам, обидві згадані книги заслуговують на отримання обласної премії в галузі культури, у номінації «Краєзнавство» імені Петра Медведика.
