Ми тут — без тебе, ти десь там — без нас,
Гіркі такі, печальні іменини…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Марія БРАТАСЮК
У публічній бібліотеці Копичинецької міської ради діє виставка пам’яті народного артиста УРСР, Героя України, лауреата Шевченківської премії, одного з наших найславетніших естрадних виконавців Назарія Яремчука. В експозиції — матеріали з приватної колекції мешканця Копичинців журналіста Романа Островського, котрий особисто знав співака. Роман Карлович першим опублікував фото Назарія Яремчука в багатотиражці Чернівецького університету «Радянський студент». Для цієї ж газети першим узяв інтерв’ю в Назарія як у випускника цього університету. В архіві Романа Карловича стільки рідкісних світлин виконавця, його автографів і матеріалів про нього, що вистачить для двох музеїв. Пропоную низку цікавих спогадів, навіяних старими чорно-білими знімками.
— Улітку 1971 року я перебував на педагогічній практиці в піонерському таборі «Прикарпатський «Артек», що в селі Ямні, — пригадує Роман Островський, — а на турбазі «Гуцульщина» в Яремчі саме знімали кінофільм «Червона рута». Я добре знав Жана Макаренка — редактора художніх і музичних передач Чернівецького облтелерадіокомітету й попросив у нього дозволу сфотографувати зйомки. Там співали Раїса Кольца, Софія Ротару, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук. Світлина, де вони всі разом, і стала фотодебютом Назарія в пресі. Повернувшись на навчання, я запропонував редакторові університетської багатотиражки опублікувати її, бо там, мовляв, є випускники вузу.
Тримаю в руках відбиток цієї невеличкої заміточки, опублікованої 10 вересня 1971 року: «В ролі артистів агіткультбригади знімалися Назарій Яремчук, студент другого курсу географічного факультету нашого університету, та Раїса Кольца, яка в цьому році закінчила філологічний факультет».
…У 1972-му Роман Островський волею випадку знову став єдиним фотокореспондентом, що фотографував зйомки телепередачі «Алло, ми шукаємо таланти» (ведучий Олександр Масляков), яка транслювалася на весь Радянський Союз. Цікаво, що тоді без дозволу відбіркової комісії приїхав ансамбль «Арніка» зі Львова. Хлопці попросили союзну комісію послухати їх і… отримали друге місце. Аж через 25 років Роман Карлович надрукував їхні фотографії, на яких я не могла впізнати нині відомого композитора, виконавця і перекладача, кременчанина Віктора Морозова.
Брали в цій передачі участь і Володимир Івасюк, і Назарій. Він співав із Василем Зінкевичем та Марією Ісак. Усі вони — молоді й схвильовані — є на фото. Всього Островський відзняв на передачі 12 плівок.
У 1982 році Яремчук як гість брав участь у заключному концерті переможців третього республіканського конкурсу артистів естради в Чернівцях. Тоді для всіх стало несподіванкою вручення йому Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського. Старий друг «ФЕД», як завжди, висів на шиї Романа Карловича й зафіксував цю подію. Тоді ж із Назарієм співала чорнява красуня — його перша дружина.
— Коли Назарій уже працював у Чернівецькій філармонії, його піснями дуже захоплювалися, особливо дівчата, — розповідає Роман Карлович. — І я пішов напередодні 8 Березня брати в нього інтерв’ю для університетської газети. Він поводився дуже стримано, скромно, не любив про себе говорити, запитував, що має писати в автографі. Поки писав, я зняв кілька кадрів, а потім кажу: «Назарію, я рідко фотографуюсь, але дозволь мені сфотографуватися з майбутнім великим співаком». Він віджартувався, проте не відмовив.
Згодом Роман Карлович власноруч подарував свої світлини Яремчукові й Зінкевичу. А коли заслужений артист України Назарій Яремчук приїхав у 1986-му з концертом у Копичинці, гуртківці фотостудії «Нічлава», яку вів Роман Островський, виготовили до приїзду співака стіннівку, а потім уклали альбом, присвячений йому. Він досі є у книгозбірні Копичинців і постійно поповнюється матеріалами з газет.
Після концерту в Копичинцях Роман Карлович із Назарієм уже не зустрічалися. У 1987 році він став народним артистом України. Потім закінчив факультет сценічної режисури Київського інституту ім. Карпенка-Карого, знявся у кількох музичних стрічках, активно концертував, а згодом захворів, довго лікувався і 30 червня 1995 року осиротив Україну. В березні 1996-го Назарію присуджено Шевченківську премію посмертно.
— Перший і останній фестиваль пам’яті Назарія Яремчука відбувся у Вижниці в 1996 році, — каже пан Роман. — Він засвітив багато молодих талантів, тому зовсім не був схожий, приміром, на «Родину» — фестиваль, заснований синами Назарія. До речі, я з ними зустрівся кілька років тому на пропам’ятному концерті в залі Тернопільського економічного університету й сказав, що маю багато світлин, де вони маленькими співають на першому фестивалі пам’яті батька у Вижниці… Вони перезирнулися і спитали: «А для чого вони нам?» А ось Ніна Матвієнко, коли дізналася, що я маю фото, де вони з Назарієм обнімаються в Тернополі на відкритті Співочого поля, захотіла мати його в себе.
…В архіві Романа Островського є платівка, на якій уперше була записана пісня «Червона рута» у виконанні Яремчука й Зінкевича (1971 рік, наклад — 900000 шт.). П’ятдесят років тому він художньо оформив її фотографіями Назарія та Володимира Івасюка й подарував своїй коханій дівчині Наталі. Вона, палка прихильниця «Смерічки», оцінила такий подарунок і… стала дружиною Романа Островського. І досі, коли телефонує чоловікові, його мобільний озивається мелодією «Червоної рути».
Автор заголовку — Андрій ДЕМИДЕНКО.
На фото Романа ОСТРОВСЬКОГО: Назарій ЯРЕМЧУК із Орестом і Мар’яною САВКАМИ в Копичинцях (1986 р.); під час зйомок фільму «Червона рута» (1971 р.).
