Кожна творча особистість має якусь особливу, тільки їй притаманну «родзинку», чим і вирізняється поміж усіх інших. Такою є членкиня НСПУ з Тернопільського осередку Марія Назар. Багато хто знає її як педагогиню, краєзнавицю, просвітянку. Але, окрім цього, вона ще й невгамовна мандрівниця- паломниця святими місцями у світі. У її подорожувальному списку – Грузія, Меджугор’є, Єрусалим. Звісно, позитивних емоцій море. Особливо після мандрівки Ісусовими дорогами. Щоденникові записи, зроблені там, згодом дали особливий імпульс для написання нової поетичної збірки «Єрусалимськими стезями», яка нещодавно з’явилась у світі духовної поезії.
Її унікальність ще й у тому, що авторка після кожного вірша подає розлоге інформаційне тлумачення, адже не кожний читач ознайомлений із тамтешніми географічними чи біблійними назвами, та й, погодьтеся, не всі матимуть можливість їх відвідати. Замість розділів, твори означені сторінками, яких вісім, хоча насправді – 39. Кожна така сторінка – це розкрилля людського духу, означене й обрамлене багатовимірністю сприйняття, відтак – у кожної свій поетичний авторський епіграф. Перша: «Це край Ісусових доріг– /Діянь блаженних переліг»; друга: «Це край освячених дарів– / Землі й води небесний спів»; третя: «Цей край – це радість і печаль,/ Він захисту міцна вуаль»; четверта: «Цей край – єднання всіх сердець,/Коли наш світ стає на герць»; п’ята: «Хіба ми душу очищаємо,/ Коли своє все розпинаємо?»; шоста: «Людство живе у вимірах Голгоф,/ Коли буває з правдою удвох»; сьома: «Гори усіх зустрічати готові,\ Гори завжди в небесній обнові»; восьма: «Це край святих монастирів – / У вічність зведених мостів». Ця книга нагадує віртуально-реалістичний духовно-поетичний фоторепортаж, під час прочитання якого, не покидає відчуття 3D – присутності. Як Марії Назар вдалося сягнути філософсько-духовних глибин, либонь, один Бог знає. Однак спробую принагідно порозмірковувати з цього приводу. Місця сили тому й називаються такими, адже наповнюють душу, дух і тіло цілющим бальзамом святості. У філософії є таке визначення як кордоцентризм, про цілісність. Коли людина переживає катарсисні емоційно-моральні стани, тоді вона стає цілісною. Цілісною – означає духовно наповненою й оздоровленою: душа, дух і тіло стають одним-єдиним цілим. Погодьтеся, хвора людина не «ціла», енергетично (а відтак – фізично) вона надщерблена, чогось у неї бракує… Не вистачає якогось конкретного «пазла».
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
«Єрусалимськими стезями» – якщо висловлюватися сучасною мовою, покрокова інструкція до зцілення людської душі і її духу. Вони – і тільки вони дають могутній посил-імпульс фізичному тілу для одужання. Саме цілісність відновлює зв’язок людини із її Першоджерелом – Творцем. Тому стає зрозумілим сталий вираз – усе в наших руках. Отримавши особливий заряд у місцях сили, письменниця ніби «перезавантажилась» у своїх творчих пошуках. Її віршовані рядки наповнилися новим змістом, новим вивершеним словом, як от у вступній поезії, де в незвичний спосіб вона подає звістку про з’яву новонародженого Ісусика: тривимірно, пасіонарно, дитинно, ясельно, зірно, новітньо. Ці словесні дивотвори зворушують у читача досі невідомі відчуття – відчуття неосяжної вдячності. Уважний читач може помітити, що у запропонованих текстах доволі символічних перегуків: камінь-хліб (грот з крапель молока – білий камінь), вода-джерело, дороги (дорога скорботи, Хресна дорога), дерево Затхея. Поетеса проводить паралелі, які змушують працювати не лише думку, а й серце. Її гора Блаженств і заміновані Голландські висоти, це не що інше, як прозорий натяк – пам’ятати, що життя і смерть завжди перебувають поруч. Творче начало і руйнація – несуть у собі як перше, так і друге.
Афористичність висловлених почуттів обдарує і наповнить мудрістю кожного, хто візьме до рук поетичну збірку, де «.. кожен з деревом, неначе з небом».Ось як відгукується про написане сама авторка: ««Це своєрідні стежки, протоптані думками. У тій місцині знаходиться епіцентр трьох релігій: іудеї, араби, християнство. Осягнути за одним разом побачене, було неможливо. Саме там відбувалися мої внутрішні трансформації. Шлях до Бога став шляхом Істини. І найголовніше – прийшло розуміння, що царство Бога всередині нас – як і сама ідея Бога».
Опинившись на березі прісноводного озера (Канна Галілейська), де відбувалась велика частина служіння Ісуса, Марія Назар дізнається, що сюди на зимівлю злітаються лелеки. Згадавши прадавнє повір’я про те, що летить той, хто крила має, народилось наступне щемне одкровення: «Всесильна ти, птахо висока,/ У поклику неба й землі./ Навчи нас, красо видноока, / Польоти вершити свої». А ось уривок із роздумів «У церкві всіх націй»: «Сиділи одні зліва, інші – справа,/ Служниці бігали й носили страви./ Ще квітнув сад, увесь в красі безпечній –/ Ісус вже брав важкий свій хрест на плечі./ У натовпі були Пилат, Варавва/ І славу поїдала вже неслава». В особливий спосіб відгукується серце на шостий розділ, де авторка йде шляхом Голгофи і прагне свої відчуття і стани донести до майбутніх читачів. Цитую щоденникові рядки: «На цьому хресному шляху мимоволі кожній християнській душі хочеться бути в ролі тих, хто долав шлях істини Ісуса, – Вероніки, Симона, Марії, Йосипа, жінок-мироносиць. Однак не всі тоді йшли за ним». Місце розп’яття Ісуса Христа, місце похованн в гробниці, Церква Святого Гробу Господнього, Камінь Миропомазання, Ангельський камінь… «Молюся… На виході відчуваю, як по щоці тече сльоза. Але ж я не плачу. Вочевидь, є сльози різних вимірів. З поміж них Сльоза Причетності. Поневолі усвідомлюю те, що у мого народу також є свої Великомученики у вінках тернових. Як, наприклад, Василь Стус…» – ділиться спостереженнями Марія Назар. І як не погодитись із авторкою про те, що сльози є різних вимірів: радості, смутку, розчарування, болю, великої туги, розлуки тощо.
Особливий трепет викликали у мене рядки про відвідування поетесою гори Фавор, яка пов’язана із Преображенням Господнім, цитую: «Стежки мозільні, але повні кличу/ Угору йти, до Божого обличчя,/ Світлішати думками і руками,/ У плетиві доріг долати ями,/ Ходити твердо і творити квітно, / Бо так заповіда Фаворне світло». До слова. У Євангелії від св. Матвія (17, 1) сама назва гори Фавор не згадується. Цитую: «А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу». Однак назва ця згадується часто у попередньому – Старому Заповіті. Саме на цій горі Ісус показав, що може відбутися, якщо людина стане на духовний шлях, а саме – через внутрішню трансформацію вона може досягнути мети життя – злитися з Богом. Що таке трансформація? Повсякчасна внутрішня робота над собою (людська природа), над своїм его, недоліками тощо. Катарсис – духовне очищення (піст, безперервна молитва). Бо якщо дехто міркує, що достатньо піти до храму і це тебе преобразить (перетворить), то він глибоко помиляється. Перетворюватися внутрішньо – це особиста робота кожного упродовж всього життя. Церква у цьому плані підказує, дає настанови, показує мету, підтримує тощо. Механічно трансформація не відбувається. Повторююся: це велика видима і невидима праця над собою.
Мандрівна духовна лірика – особливий жанр. Читаючи «Єрусалимськими стезями» Марії Назар, на думку спадає мандрівний філософ Григорій Сковорода. А ще – книга духовної лірики Ігоря Павлюка «Спас», яка, так само, цьогоріч пішла поміж люди. І ще одне. Розглядаючи мапу Ізраїлю, була подивована власним відкриттям. Якщо між містами Назарет і Віфлеєм провести лінію, то це буде пряма, яка проходить через всю країну. Як на мене, то в цьому був певний Божий задум. Адже Назарет несе світові звістку про народження Божого сина,а Віфлеєм – втілює його на фізичному плані. Що Бог хотів нам цим сказати? У кожній людині присутні і «Назарет» – духовне начало, духовний ріст, і «Віфлеєм» – матеріалізація, здійснення бажань і мрій. Духовне не може існувати без матеріального – і навпаки. Тож маємо прагнути гармонійної золотої середини, що є беззаперечним дороговказом на шляху до істини. Синкретична у своїй основі згадана книга допоможе вам у цьому. Авторка не просто так винесла у назву книги слово «стезя», адже воно означає не тільки дорогу, стежку чи шлях, а й планиду (долю) кожного. Читаймо, міркуймо, причащаймося духовним словом від Марії Назар.
Валентина Семеняк.
