Присвячується світлій пам’яті теребовлянської поетеси та композиторши, дочки фотографа, Олександри Розвадовської.
Ці світлини років 6-7 тому надала пані Леся із родинного альбому та їх було перефотографовано, вони зроблені її батьком в 50-х – 60-х роках минулого століття, нині точніше неможливо визначити.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Читайте також
В Теребовлі, що приблизно за 35 км від Тернополя в бік Чернівців, фотоательє розміщувалося на розі сучасних вулиць Князя Василька та 22 січня, а за радянщини – на розі вулиць Леніна та 17 вересня, ще давніші назви тих вулиць – Хшановської, Ридз Смиглего. Із старших теребовлян кожен пам’ятає той заклад та пана Розвадовського( його так тільки і кликали по прізвищу), ще й в сьогоденні деколи говорять, визначаючи місце – та там, біля фотоательє. Те фотоательє в ті часи було єдиним в місті й побував там практично кожен міщанин, незалежно від віку. Ручний спалах, камера на триніжці, накрита разом з фотографом покривалом, зняття об’єктива вручну і загадкові слова маестро «зараз пташка вилетить, будь уважним» відклались у пам’яті в багатьох з дитинства.
На одній із світлин видно вхід до фотоательє та трьох чоловіків, один з яких скоріше всього і є пан Розвадовський, а інші два – його колеги, четвертий напевно їх фотографував камерою фотографа. На інших двох світлинах батько закарбував свою доню в різні роки – коли їй було 7-8 років(дівчинка в чорних окулярах) та 15-17 років. Із всіх 25 світлин відчувається, що чоловік дуже любив своє місто, його історію та, взагалі, фотографувати будь-що гарне. Сфотографував пан Богдан і сестру своєї дружини Лідії (до речі, так назвали і онуку). Світлина, де жінка йде від колишнього Теребовлянського училища культури(нині Коледж культури і мистецтв), воно справа, а зліва – колишня будівля редакції газети «Трудова слава». Фото зроблене від скверика(нині – сквер Т. Шевченка) в підніжжі замкової гори з фортецею. Є світлина і самої фортеці, й на ній у парковій зоні, де теребовляни здавна та до сьогодні відмічають різні свята, проводять забави( світлина, де гурт жінок та один чоловік під час фестин на Замковій горі сидять на траві, також пані Ліда з маленькою Лесею, а позаду них люд веде танки, ще далі – каштани, які тепер вже досить високі).
Захоплює світлина, де фотограф зловив мить граціозно крокуючої семірки молодих людей в центрі міста – чотирьох жінок і трьох чоловіків. Який шарм, яке вишукане вбрання, як з них плеще молодеча енергія, завзяття та радість! Просто тодішній теребовлянський бомонд.
Є світлини пана Роздовського і арочного мосту через ріку Гнізна, що поділяє місто на правобережне і лівобережне. Міст ще на фото «молоденький», «неспрацьований», як нині. Кадр зроблений знизу, з лівого берега ріки. А панорами літньої та зимової Теребовлі зі східної стіни фортеці милує око свою простою, ще незабудованою, красою. Також фотограф увіковічив дві святі обителі, які тоді були в місті. А саме: Миколаївська церква 17ст., тепер це УГКЦ святого отця Миколая, а в радянські часи – без конфесійного визначення і костел римо-католицької общини, побудований в стилі старої християнської базиліки, святих Петра і Павла.
На світлині гори Покрівка, яка розміщена навпроти південної вежі фортеці через яр, по дні якого проходить вулиця Родини Юрчаків, в радянські часи це вул. Сакко, а ще раніше – Легіонів, видно на самому чубку 12 невеликих тоді ще лип й незначні насадження, які сьогодні утворили вже майже суцільні хащі. Будівлі в підніжжі гори зараз виглядають майже так само.
Рідкісна світлина літнього відкритого басейну, який, кажуть, був побудований ще в 1933 році. Він і досі знаходиться на тім же місці – у підніжжі східного боку Замкової гори, в глибокому яру, захищеному зі всіх боків від вітру. Це було колись улюблене місце відпочинку всіх мешканців міста.
Дві світлини самого центру міста показують вулицю Т. Шевченка( колись вул. Міцкевича), будівлю міської ратуші, давній монастир кармелітів з оборонною стіною та бійцевими вежами(кам’яний монастир споруджений в 1635р.), занедбаний за радянських часів і перетворений в склад. Лише за Незалежної України у 1990 році він був реставрований й нині це перлина міста за красою в образі ПЦУ Св. рівноапостольного князя Володимира.
Не менш цікава світлина, зроблена паном Розвадовським і з Княжої гори(район Садики). Тут видно частину панорами міста по центру та дещо справа, зліва фортецю, а на першому плані давню фігуру Пресвятої Богородиці за металевою огорожею. В ті часи на тому місці була лише ця фігура, а нині красується УГКЦ Покрови Пресвятої Богородиці та вище трішки на кам’яному підвищенні нова фігура Пресвятої Богородиці із скульптурами ангелів з боків.
Цікаво та приємно було помандрувати трішки в ще не такому вже й далекому, в плані історії, часі Коханою Теребовлею завдяки світлинам пана Богдана Розвадовського!
Щира дяка теребовлянському історику і краєзнавцю пану Леону Городиському за інформацію про давні назви вулиць міста Теребовля!
Більше фото можна переглянути тут.
Фото обновив та обробив: Віктор Аверкієв.
