Мова йтиме про пам’ятний знак «Пієта оплакування», який розміщений в центрі міста на розі вулиць Січових стрільців та Ґжицького та деякі інші місцеві негаразди.
Найперше, що означає слово пієта(або п’єта)? Воно означає милосердя. Ще в серпні 1993 року в Теребовлі перебувала група творчих людей із різних регіонів України та об’єднаних Благодійним братством ім.. Преподобного Аліпія(Пр. авт.. – Алімпій, Олімпій Печерський близько *1050 — † 1114) — православний святий, київський іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священик Києво-Печерського монастиря) під керівництвом Олександра Мельника. І ось ті люди-митці зробили для нашого міста милосердну справу – в багатьох місцях встановили пам’ятні знаки різного спрямування, наприклад на г. Покрівка, біля ЦКІД, на стіні будівлі навпроти міської ради(сучасної) та інші. «Пієту оплакування» (автор – Микола Теліженко з Черкас) розміщено навпроти будівлі, де у післявоєнні роки(ІІ світ. війни) розміщувалася катівня українських патріотів, НКДБ, а нижче по вул.. Ґжицького іншими патріотами облаштована символічна «Стіна смерті». Біля останньої кожного року традиційно проводяться мітинги, ставляться лампадки пам’яті та квіти. А от «Пієта оплакування» вщент занехаяна, на фото видно те і від того нікуди не дінешся, як то кажуть – факт на лице. Але все можна виправити і надіємося, що так й буде невдовзі. Проте хочеться розглянути моральний бік даного факту та звернутись до багатьох людей міста.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Проте спочатку необхідно підкреслити одну важливу деталь: дуже часто до автора даних рядків звертаються знайомі й зовсім незнайомі мешканці міста та й всієї Теребовлянської ОТГ з проханням висвітлити в ЗМІ ті чи інші негаразди з життя громади, пояснюючи це тим, що до влади всіх рівнів вони вже звертались, але нічого не допомагає. Тому виникає зустрічні питання: Люди, а чому ви не звертаєтесь до представників місцевої газети «Воля»? І також до останньої: Чому ви не висвітлюєте на своїх сторінках дані негативні факти, які бувають в громаді через бездіяльність та байдужість влади? Мається на увазі, у всі часи, про всі влади, що були.
Про занехаяний нині пам’ятний знак говорило багато людей, але лише одна впевнено пообіцяла, що таки самостійно звернеться до сучасної влади, як не раз зверталась до минулої(пр.. авт.. – безрезультатно). Який вже раз пропоную всім мешканцям: стукайте у ті бюрократичні двері, як не допомагає, то й грюкайте чоботом. Проте краще все ж звертатися усно й письмово колективно, бо наші предки казали ж – «гуртом і батька легше бити». Ваші дії будуть законними і в правовому, і в моральному плані, якщо звертатись толерантно, наполегливо та з фактами й конкретними пропозиціями. Це ж ви обирали владу, люди, і ви обирали депутатів міської ради, тож вимагайте від них віддачі, радьте їм, висувайте конкретні та реальні колективні пропозиції.
Є така давня істина всіх народів та часів: говорити набагато легше, ніж робити. Це так без сумніву! Проте критика й пропозиції громадян завжди були і будуть рушієм прогресу, стимулом до кращого. Тому є запитання й до сучасної влади міста та нового корпусу народних депутатів міста. Чи є статистичні дані про діяльність міських депутатів щодо їхньої активності в роботі? Наприклад, такі: хто з них, коли і скільки висунув на засіданнях сесій, виконкомів чи де інде конкретних пропозицій щодо покращення життя громади, благоустрою міста, допомоги обездоленим і т.п.? Зрозуміло, не зауважень щодо регламенту, протоколу засідань чи щось подібне, яке не впливає прямо на громаду.
Ну, а тепер вернімося до «Пієти оплакування». Дивлячись на неї, дійсно сльози самі по собі навертаються на очі… Автор з Черкас – Микола Теліженко старався, навіть сам невеличкий обеліск, де зображено матір з дитиною на руках і яка плаче, стоїть на хресті й нагадує кожному, що всі ми ходимо під Богом і, що слід боятися Божої кари. Шановний пане Миколо, приїдьте із своїх Черкас та подивіться, як теребовляни шанують Бога, своїх патріотів, які загинули від рук катів! Навіть кущ калини, один із символів України, засох позаду, який був посаджений відразу із встановленням знаку. Ніби засохло те цілюще джерело, що живить дух нації, омиває цілющими водами мораль кожної людини.
Та що там? Якби та «Пієта оплакування» була б одним лише місцем для сучасного оплакування, то ще б куди не йшло, а то… А то є купа місць в Теребовлі, де хочеться впасти на коліна, простягнути увись руки та звернутися до Господа із безвтішними риданнями: «Господи, допоможи нам усім, нашій владі зробити рідне місто гарним, а людям, щоб добре жилося!» І це не голослів’я, а конкретні приклади. Кожен мешканець знає про них, як і знає постійні відмовки влади про відсутність коштів. То якщо влада не може знайти ні на що кошти, тобто, не вміє керувати містом, громадою, то навіщо нам така влада? Попередня також все обіцяла.
Ось короткий перелік(далеко неповний!) сучасних об’єктів «оплакування» в Теребовлі: відсутність міської каналізації біля 40 років(і за що тоді всі стільки років платять і кому, куди, і хто нам, і коли поверне ті кошти?), недобудований пішохідний міст, довгобуд(більше 30 років) будинку культури, набережна р. Гнізна, Молодіжний парк, бувша ялинкова фабрика, стан багатьох доріг, паркова зона Замкової гори, де й досі пасуть худобу(!?). І це в місті, якому ось вже йде 924 рік, де проводяться екскурсії для всіх українців, іноземців.
Віктор Аверкієв, фото автора
