В особі Юрія Заяця поєднується багато талановитих граней: поет, гуморист, краєзнавець, патріот, громадський діяч. Його характеру притаманно багато чеснот, які не можу оминути: чесність, дотримання слова, загострене почуття справедливості, відтак – правдива і жива любов до рідного краю, до маленької батьківщини – Великого Раковця. Тому й не дивно, що йому не склало особливих труднощів у виборі назви своєї вагомої дослідницької праці, над якою він працював десять років. «Великий Раковець» – постає не тому, що така географічна назва села (хоча це і також), але й тому, що рідна материзна (як і для кожного з нас) постає перед серцем автора у всій своїй величі. Щоб зрозуміти й осягнути цю істину, пану Юрію «далося» десять років – саме стільки часу він збирав по крихті будь-яку інформацію, яка стосувалась Великого Раківця…
Чого вартують тільки «Використані джерела», на які посилається автор: це і праця в численних архівних установах (Збаразького районного відділів культури, освіти, районних – лікарні, архіву), музеях, а ще ж ретельне вивчення історичної літератури – праць Грушевського, Дорошенка, Крип’якевича , Субтельного, Аркаса. Приватні архіви О. Денищука, О. Кривокульського, сімейний архів Петра Івановича Смажука, церковний архів села, історичні видання з Лондона, Торонто, Вінніпегу, щоденник поручика М. Дікарєва (1914) тощо. За жанром написання це історико-краєзнавчий нарис, який має в собі двадцять три розділи, що рясно «пересипані» чорно-білими світлинами, 460 сторінок. З’явилась унікальна краєзнавча розвідка у вигляді розкішного книжкового фоліанту завдяки фінансовій підтримці Ніколюка Миколи Миколайовича, корені родоводу якого сягають згаданого села (Видавництво «НОВОград»). Особливе натхнення автор черпав, спілкуючись із односельцями раківчанами: Іваном Довганем, Миколою Ніколюком, Тимоном Гордзієм, Микохорем Бринюком, Петром Куликом, Миколою Цицюрою, Терентієм Паньком, Галиною Шубською, Олегом Козубським, Миколою Складанюком, Василем Медвідем, Оленою Гордзій, Євгенією Галайчук, Богданом Кучеруком, Максимом Волянюком, Федором Мандебурою, Григорієм Панасюком, Степаном Галетою, Петром Гордзієм, Євгенією Хаблюк, Василем Харчуком, Профиром Волянюком, Мотрею Марчук, Афанасією Домбровською. З пошануванням і поіменно згадує кожного з них. А ще (світлої пам’яті) очільнику обласного архіву Богдану Хаварівському та Богдану Гарасимчуку, завідувачці читальної зали архіву – Марії Дацюк. Над створенням багатосторінкової книги потрудилася славна команда трударів – Галина Паливода, Надія Тарасюк (літературні редактори), Тетяна Беркита (верстка), Наталка Гарасимчук (комп’ютерний набір).
Автор торкається найдавніших часів: волинські племена, Київська Русь, Волинське князівство, Велике Литовське князівство, Річ Посполита, імперська Росія… Цікаво перечитувати сторінки, де мова йде про скасування кріпосного права (1861), про відкриття однокласної школи у Великому Раківці (1870). Пишучи про реформу 1874 року (про обов’язкову військову повинність з 21-річного віку), краєзнавець оприлюднює світлини документів про призов рекрутів з Вербовецької волості Кременецького повіту, куди з 1864 року вже входило і його згадане село. Особисто мене вразила інформація про столипінську аграрну реформу (1906), коли українців заохочували переселятися на вільні землі Сибіру і Далекого Сходу. З України виїхало більше 1,6 млн осіб, торкнулось це і раківчан. Про неймовірну бідність волинських селян напередодні Першої світової війни розповідається в однойменному розділі. А ще виявляється, у Великому Раківці квартирувався 176-й воєнно-санітарний транспорт 24-ї піхотної дивізії 25-го корпусу 11-ї армії. «Фронт стояв на місці, відчувалась нестача харчів і боєприпасів. Солдати хворіли на тиф і дизентерію. За час постою 176-го санітарного транспорту у Великому Раківці померло від ран і хвороб семеро солдатів. Усі вони поховані на цвинтарі с. В. Раківця, де і донині збереглися пам’ятні хрести на їхніх могилах». За цей час (1917-1918) багато селянських дівчат побралися із солдатами і разом з ними виїхали на їхню батьківщину. Як давні буремні події торкнулися села, зацікавлений читач дізнається у розділах «УНР, Українська держава, директорія (1917 – 1920 рр).», «Великий Раковець (1920 – 1939 рр.) Панська Польща)», «Перші совіти (1939-1941 рр.)», «Німецька окупація», «Другі совіти (1944 і 1950 рр.). Боротьба УПА під час радянської дійсності», «Колгоспне село за радянського панування (1948 – 1991 рр.), «Хрущовська відлига», «Брежнєвський застій», « Перебудова», «Великий Раковець у Незалежній Україні», «Церква», «Освіта», «Медицина», «Торгівля», «Пошта», «Культура», «Обряди та звичаї», «Землеробство. Сільські майстри-умільці», «Відомі люди села». Мова представлених документів промовиста: характеристики Великораковецької с/ради на так званих куркулів 1947 року, звіт про хід колективізації (1950), витяги з протоколів тощо. Неможливо читати без сліз списки, де згадуються імена та прізвища молодих раківчан, які загинули від рук енкаведистів.
Не втримаюсь, щоб не процитувати автора, який посилається на газету «Нове Слово» (1937), тому що прочитане дуже перегукується із сучасним становищем у культурному житті сьогодення: «На Кременеччині і Вишнівеччині читальні (сьогодні – читай бібліотеки, книгарні) «Просвіта» закрили. Які зміни сталися після цього? Молодь розділилася на дві частини. Одні взялися до п’янства і розпусти. Довгими зимовими вечорами сходяться до жида до плебанії і грають в карти та клекчуть, про книжку і часопис навіть чути не хочуть. Кажуть: «Ми не пани» або «Не маємо грошей», а на тютюн, денатурат, тверді комірці, жидівські витребеньки, модні чоботи та інше – гроші мають. Такі панки поробилися. А старші також не ліпші. Весілля не дадуть спокійно зробити. Припинилася зовсім культура. Але не всі були такі»…
Що ще додати? Не кожне українське село має такий визначний літературний… «пам’ятник». Саме такі слова спадають на думку. Невимовно пощастило раківчанам з працелюбним односельцем Юрієм Заяцем – автором шляхетного видання. Будівельник за фахом. Депутат Збаразької районної ради трьох скликань. Делегат Всеукраїнських зборів НРУ (1992, 1995, 2015, 2017 рр.), учасник Революції Гідності. Його твори часто друкуються у газетах «Вісник історії краю», «Вільне життя плюс», «Свобода», «Наш день», «Народне слово», альманахах – «Подільська толока», «Краю мій Борщівський, краю стоголосий», «Весела січ», друкувався у часописі «Літературний Тернопіль», у колективних збірках «Відлуння Майдану», «Татові». Автор поетичної збірки «Життя моє немов рушник», гумористичних – «За язик вкусися», «Ну і зустріч», а також історико-краєзнавчого видання «Великораковецька церква Казанської Божої матері». Лавреат загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» (2017). Член Національних спілок України – журналістів та краєзнавців, крайового літературного об’єднання при ТОО НСПУ, Збаразької районної літературно-мистецької студії «Рушник». До слова. Від її керівника Володимира Кравчука нещодавно дізналася, що сільську дзвіницю у Великому Раківці спроєктував Юрій Заяць і разом з іншими майстрами її збудував. Як все символічно! Автор книги істинний будитель людських душ на шляху духовного поступу не лише правдивим словом, а й доброчесними вчинками і діями.
Валентина Семеняк.
