У Тернопільську мистецьку школу імені Ігоря Ґерети завітали письменники

Тепла й невимушена атмосфера панувала під час зустрічі учнів та вчителів української мови й літератури Тернопільського ліцею №21 – спеціалізованої мистецької школи ім. Ігоря Ґерети з місцевими письменниками. Натхненником і модератором події був очільник ТОО НСПУ Олександр Смик. 

Письменник, композитор, бард ділився з присутніми тим, що болить, що хвилює, що тішить, чого не можна замовчувати та як остаточно не знищити культуру України. Одним словом, було щире й відверте спілкування, були ліричні відступи, роздуми і міркування про сучасний український літературний процес. Зустріч вийшла цікавою й незаангажованою. А розповідати Олександру Смику було про що, адже за плечима цікавий творчий досвід, про який не прочитаєш у книжках, бо у кожного він свій, особистісний. І це добре, що ним, іноді, можна поділитись на загал. Йшлося про «плюси» і «мінуси» авторської української пісні, так би мовити – позалаштункові миттєвості, про фестиваль «Червона рута».  Ідей в Олександра Смика завжди було і є чимало. Це і втілення проєкту бібліотеки-музею «Літературне Тернопілля» (2012), концептуальні розробки музичних фестивалів «Тарас Бульба», «Вивих», «Повстанські ночі», «Лаба», «Золоте підпілля», «Зелений цвіт – цвіт надії», «Кобзарські сезони Волині», «Я там, де є благословення». А щодо поетичних збірок, то нарахувала їх аж 24. Кілька років тому була чергова – знакова (ювілейна) «Для Бога все вчасно». Серед його творчих друзів відомі співаки, композитори, музичні колективи. А поєднала їх – пісня. Його пісня. Його кредо.

Мені потрібно зовсім небагато:   

Щоб кожне слово западало в серце,     

Щоб хлопці не кидались хлібом черствим,      

Щоб не забули вишивки дівчата. 

Щоб мати не кидала немовляти,

Щоб кожен батько не цурався сина.

І ще, щоб просто не стріляли в спину,

Коли стоїш обличчям до багаття.  (x2) 

Мені потрібно зовсім небагато:

Щоб не ховали камінь за сорочку,

Додолу щоб не опускали очі,

Коли опівночі пускаєш в свою хату.  (x2) 

Щоб Батьківщину вміли відстояти,

Щоб кожен доживав до свого віку,

Щоб до зірок нікол и ми не звикли,

Мені потрібно зовсім небагато.  (x2)

«Шукачі земного раю», «Холодний вітер перемін», «Нерівний шлюб», «Літні забави» – це лише дещиця із написаного відомої романістки Ніни Фіалко, яка завітала на згадану зустріч. У її творчому доробку вже 19 добротних сучасних соціальних романів . У березні на читачів чекає новий – «Колискова для Софії». Під час зустрічі  письменниця поділилась «таємницями» написання книг. «Особливих секретів, – як зізнається авторка сучасної прози, – у мене немає. В основі моїх творів реальні історії. Їх довкола дуже багато, треба частіше спілкуватись із людьми, прислухатись до розмов у транспорті. Почуті історії потім довго не відпускають і я сідаю писати. Повірте, можна іноді почути таке, що воно потім стає в основі сюжету. Часто знайомі розповідають неймовірні життєві ситуації».  Перші книжки Ніни Фіалко зачитані до дірок, у буквальному сенсі цього слова. Добре, що видавці вчасно взяли це до уваги і віднедавна книги популярної письменниці друкують в ошатних твердих обкладинках, щоб були довговічнішими. Зрозуміло, визнання творчості письменника читачами додає сили, окрилює, стимулює до нових творчих пошуків. І так має бути. Нещодавно пані Ніна отримала зворушливе і щире повідомлення у ФБ від колишнього бійця АТО, де він написав, що у 2015 році до них в окопи потрапила книжка «Коли брати стають ворогами». Книжку (знову ж таки) зачитали до дірок. «Ви не уявляєте собі, як підняли наш дух» – написав солдат… Письменниця постійно в роботі, в активному творчому пошуку. Слідкує за новинками сучасної української літератури. Відтак багато читає! Має особливе чуття до «гарячих» тем, відразу підхоплює і пише про них у своїх творах.

Звідки «беруться» історії для написання дитячих книг, розповіла письменниця і журналістка Валентина Семеняк. У її творчому доробку 17 книг. Торішній карантинний рік змінив звичний ритм життя. Довелось освоювати додаткові професійні навики менеджера, промоутера. Тільки у 2020 році їй вдалося видрукувати три нові книги: «Хто загубив Усмішку?», «Чапуня» і «Веселики та повітряна кулька». Відтак значно розширилася географія читачів. Серед приятелів – бібліотек нові знайомства у містах: Дніпро, Кропивницький, Київ, Одеса, Вінниця, Хмельницький, Генічеськ, Полтава, Суми, Черкаси та інші. Книгу «Веселики та повітряна кулька» благословила сестра Макрина із греко-католицької християнської школи святого Василія Великого (Івано-Франківськ) та архієрей Патріаршого собору греко-католицької церкви от. Костянтин Пантелей (Київ).

Олександр Смик передав бібліотеці ліцею безцінні дарунки – книги тернопільських письменників. Директорка ліцею Марія Гудима подарувала письменникам ілюстровані поетичні збірки мистецької школи. Але це вже окрема тема окремої публікації.