За плечима голови новоствореної Дубровицької громади Богдана Микульського війна в Афганістані. Там він командував ротою спецпризначення. Після війни служив в дивізії Прикарпатського військового округу, а згодом продовжив службу в Дубровицькому військкоматі.
Богдан Микульський народився в селі Слобідка Тернопільської області в родині військового. Спочатку служив у мотострілецьких підрозділах, згодом у розвідці. Коли почалась війна в Афганістані, прийняв роту швидкого реагування.
– Відслужив там два роки. В мене був дуже потужний підрозділ. Постійно брали участь у бойових діях. Нашим завданням було взяття населених пунктів, перевалів, допомога в ліквідації авіакатастроф. За вісім місяців служби отримав орден бойового Червоного Прапора. Четвертий у дивізії не посмертно, – ділиться Богдан Микульський.
Уже після проголошення незалежності України Богдана Михайловича перевели служити в Дубровицю. Тут він почав формувати прикордонні війська:
– До того ще було декілька переведень. Мені служба дуже вдавалась. Можна сказати, щастило. Цю Дубровицю я ледве знайшов, а коли знайшов, то лише мене страшно кусали комарі, – жартує пан Богдан. – Підбираючи військових на службу, розпитував про історію держави, коли незалежність України проголосили й таке інше. У мене під столом гиря лежала. Інколи вимагав, щоб займались, аби перевірити підготовку. А якщо хтось заходив і відразу сутулився, то з таким навіть не говорив. На посаді мера з підлеглими не такий суворий, але вимагаю знати все, що стосується роботи. Хоча вдома гирю досі зберігаю.
У 2015-му Богдан Микульський ще раз пішов в армію. У тому ж році йому запропонували позмагатися за крісло Дубровицького міського голови:
– Товариш каже: «Йди, друге місце хоч займеш». Ну, я по-простому, без агітації написав заяву, здав документи. Потім о третій годині ночі телефонують зі штабу й кажуть: «Ти вибори виграв». Словом, усе дуже легко сталося. Мабуть, просто пощастило. Це було трохи дивно мені, а для майбутніх колег – тим більше. У міськраді думали, що тепер весь апарат буде на площі маршувати. Скажу відверто, спочатку слабо розумівся в такому містобудівному господарстві. Але коли вже освоївся, то зрозумів, що тут управління майже не відрізняється від військового. Почав формувати команду. Кожному, хто тут до мене працював, дав два місяці, щоб працювали без помилок і на результат. Тепер у мене колектив «від і до». Будь-який відділ повинен знати, що робимо й для чого. Коротше кажучи, можна довго хвалитись. Краще запитайте в людей на вулиці, нехай вони розкажуть, що думають про мене.
Наразі Дубровицька територіальна громада перебуває в стані утворення. Уже прийняли в комунальну власність заклади медицини, освіти. На черзі об’єкти культури. Формують нові відділи, зокрема Дубровицький ЦНАП.
– Працюємо дуже обережно, адже наразі наша громада фінансово не надто потужна. Звичайно, резерви розвитку є, але безліч нюансів. Кожна сільська рада мала свої доходи, й вони дуже різняться. Тому громада функціонуватиме ще два роки за тими податками, які встановили до реорганізації сільських рад, – каже голова ТГ.
Після ліквідації Дубровицького району громада втратила велику кількість робочих місць. Усього приблизно 200. Богдан Микульський вважає це значним ударом для бюджету:
– Усі структурні підрозділи Дубровицької РДА або геть ліквідували, або залишили в обмеженій кількості. А кожне робоче місце – це податки і надходження до бюджету. Якщо навіть рахувати по мінімальній зарплаті, то виходить, що недоотримуємо понад 100 тисяч гривень на місяць. Тому намагаємося компенсувати ці втрати за рахунок податку на землю та нерухомість.
Богдан Микульський розповідав, що раніше Дубровиця мала невеликий, але стабільний бюджет. З розрахунку на одного жителя 1600-1700 грн власних надходжень:
– За ці невеликі кошти дещо розвивались. Проклали 7,5 кілометри водопровідних мереж, 10 тисяч м² бруківки. Наразі в деяких селах громади бюджет ледве доходить до 300 тисяч. А щоб замінити котел у школі, потрібно майже вдвічі більше. З ліквідацією районів більшість об’єктів комунальної власності повинні передати на баланс громади, а це ще додаткові витрати й стоси паперів. Зараз у громаді надходження з розрахунку на одного жителя – 2000. Це майже 300 мільйонів гривень на рік. З одного боку, дохід виріс, але й витрати на утримання майна громади – теж.