Наближається перша річниця, відколи посаду голови Тернопільської обласної державної адміністрації обійняв Володимир Труш. На початках багато хто скептично зауважував, що людині з Івано-Франківщини важко буде справитися з непростою губернаторською роботою у невідомій для нього області. Але новий керівник довів скептикам, що коли людина на своєму місці, то немає особливого значення, в якому краї працюєш. Про роботу на головному кріслі області, а також багато цікавого зі свого життя Володимир Любомирович розповів читачам «Номер один» в ексклюзивному інтерв’ю.
«Один з небагатьох, хто набрав максимальну кількість балів на платформі «Ліфт»
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Пане Володимире, до 2019 року Ви більшу частину трудової кар’єри працювали у бізнес-середовищі, чи не важко було переходити на високу чиновницьку посаду в Тернопільську ОДА?
– У 2008 році, ще до підприємницької діяльності, я займав посаду заступника начальника управління податкової міліції Івано-Франківської області. Там довелося працювати з чисельним колективом і, відповідно, з великим об’ємом роботи. Тобто коли я в 2020 році став головою Тернопільської ОДА, це не була моя перша посада обласного рівня, і достатній досвід за плечами в мене був.
– За яких обставин отримали пропозицію очолити Тернопільщину та хто запропонував Вашу кандидатуру президенту Володимиру Зеленському?
– За кілька місяців до того я пройшов не одну співбесіду, а також платформу «Ліфт». У ній став одним з небагатьох, хто набрав максимальну кількість балів, і одним із перших в Івано-Франківській області був призначений головою райдержадміністрації в Рогатині. Там досягнув певних успіхів, серед іншого було втілено в життя реформу в освітній галузі. При цьому жодної школи в районі закрито не було. Згідно з новим законом про освіту, там уже не було середніх шкіл – їх розподілили на початкові школи, гімназії та ліцеї. Тобто перед тим як призначати мене на посаду в Тернопільській ОДА, у столиці спершу оцінили мою роботу на посаді голови Рогатинської РДА. По-друге, на той час працювала відповідна кадрова комісія з відбору претендентів на посади голів ОДА й РДА. Вона оцінила те, що для мене державні структури не були новинкою, а знання законодавства стало нормою життя – вища юридична освіта у поєднанні з економічною давала великий плюс. Тому, очевидно, в Офісі президента мені довірили очолити Тернопільщину.
– Як Ви сприйняли цю пропозицію і чи одразу сказали «так», можливо, консультувалися з дружиною?
– Насправді все відбувалося дуже швидко, не було часу на роздуми. За пірамідою потреб Маслоу я дійшов до того щабля, що вже міг і хотів вирішувати соціально-економічні проблеми суспільства. Одна співбесіда, потім ще одна і через два дні – призначення. Дружина, щоправда, не була у захваті, адже звикла за останні 6-8 років, що в нас спільні сніданки, обіди та вечері. Зараз же я практично постійно у відрядженні, адже проживаю на території Тернопільщини, а сім’я залишилася в Рогатині. Ірина – мудра жінка і розуміє, що чоловікові потрібно рухатися вперед. Порадившись, ми прийняли спільне рішення, що маю погодитися на пропозицію і перейти працювати в Тернопіль.
«У перший робочий день оголосили про першого ковідного хворого на Тернопільщині»
– Період Вашого керівництва областю припав на «ковідний» час. Чи були побоювання щодо відповідальності за ситуацію в області, сумніви, що не впораєтесь із викликами?
– Якраз 20 березня, у перший день моєї роботи на посаді, офіційно оголосили, що перша людина в Тернопільській області захворіла на ковід. Ввели надзвичайну ситуацію, було включеной турборежим. У той момент точно не було часу на страх. Так, було некомфортно, не було впевненості, ніхто не знав, як боротися з ковідом. Усі ми пам’ятаємо перших хворих у Монастириськах, який називали українським Уханем. Потрібно було приймати подекуди швидкі рішення. Тепер упевнений, що вони були правильними. Добре пам’ятаю, як майже не було засобів індивідуального захисту, довелося ледь не щодня відправляти автомобілі до Києва, де прямо з аеропорту забирали маски. Згодом шукали медикаменти, обладнання, переводили лікарні у список тих медичних закладів, які можуть обслуговувати ковідних пацієнтів, щоби Національна служба здоров’я України (НСЗУ) могла оплачувати ці послуги. Насправді це титанічна робота, яку я виконував не сам, а з дружньою командою, яка спрацювала на відмінно. Сьогодні Тернопільщина в лідерах із багатьох показників. До прикладу, маємо перше місце із забезпеченості киснем. В області для надання допомоги хворим на коронавірус підготовлено понад дві тисячі ліжко-місць, які в середньому завантажені на 29-35%.
– Ви майже рік на губернаторській посаді, які ТОП-5 досягнень Вашої команди можете виділити?
– Важлива будь-яка робота, котра дає позитивний результат для людей. Візьмемо один з моїх останніх робочих днів. Проведено нараду в Чортківському районі, вирішено питання щодо заборгованості працівникам, які будуть вивільнені в лютому і перейдуть на роботу в ОТГ. Коли я тільки прийшов в область, було приблизно 15 млн. грн. заборгованості по заробітній платі медичним працівникам. На квітень припадала активна фаза ковіду і водночас мала місце невизначеність щодо 300% доплат медикам. За короткий час і це питання вдалося позитивно вирішити. Скажіть, виплата заборгованої зарплати хіба не є важливою для конкретної людини?
Мені спокійно від того, що карантинні обмеження ніяк не вплинули на збирання урожаю. Аграрії працювали дисципліновано та дотримувались усіх епідеміологічних норм. У зв’язку з цим, ніяких збоїв у роботі не відбулося. За підсумками збирання зернових і зернобобових культур Тернопільщина посіла четверте місце в Україні. Я гордий, що досвід нашої області з оновлення системи харчування в школах впроваджуватимуть в усіх регіонах. Завдяки державній субвенції, яка надійшла у сумі 10,8 млн. грн., а також співфінансуванню з місцевих бюджетів, ми оновили харчоблоки у понад пів сотні шкіл. Не менш вагомим здобутком є й те, що незабаром найменшим мешканцям Тернопільщини зможуть проводити операції на серці. Нову послугу надаватимуть на базі університетської лікарні у партнерстві з Національним інститутом серцево-судинної хірургії імені М. Амосова. Донині такого роду операційних втручань у нас не проводили. Насправді ж кожного дня приймаємо важливі рішення для того, щоби мешканці області могли впевненіше почуватися.
– Чи вдалося повною мірою реалізувати програму «Велике будівництво», адже за нею у значній мірі оцінюють роботу виконавчої гілки влади?
– Задекларовано було 16 об’єктів, з яких здали в експлуатацію 14-ть. Це садочки, школи, спортивні зали та стадіони. Гордий, що нам вдалося за один рік з нуля збудувати новий садочок у селі Біла, якого там ніколи не було. Люди возили дітей до Тернополя. Нам часто закидали, що ми добудовуємо об’єкти, розпочаті за попередньої влади. Але ж це правильне рішення, в результаті якого в області працюють 14 нових об’єктів, це, як на мене, і є господарський підхід! Ми довели до ладу те, що залишалося в підвішеному стані, і тепер можемо розпочинати роботу над новими проєктами. Інакше би ми мали десятки розпочатих робіт і жодного результату для громади. Ще раз кажу: мені не важливо, хто розпочав той чи інший об’єкт, головне, щоби він працював.
Частиною «Великого будівництва» є і ремонт доріг. Чесно кажучи, я пишаюся результатами роботи у цьому напрямку. Зокрема дорогою М-19. Для мене це було принциповим питання. Ми довели, що можна взятися і зробити. Насправді питання дорожньої інфраструктури набагато глибше, ніж здається на перший погляд. Це не тільки питання комфорту чи збереження технічного стану автомобіля. Це – людські життя й безпека. Це – інвестиції і туризм, логістика та імідж області й країни.
– А що із запланованого не вдалося реалізувати?
– Один об’єкт – школа у Старому Таражі (Кременецький район) – так і не дійшов до тендерних процедур. Цю ситуацію називаю тендерними «тролями», коли претенденти на виконання робіт заходили на майданчик «Прозоро», торгувалися, знімалися, подавали скарги в Антимонопольний комітет тощо. Інший об’єкт, який ми не закінчили, став перехідним. Це школа-садок у Підгородньому, але цей проєкт розрахований і на 2021 рік, бо реалізувати його швидше було дуже складно.
– Найбільший проєкт, який впроваджється в області, – «Водна арена». Чи планується її завершення у найближчі рік-два і чи зможемо там приймати змагання міжнародного рівня?
– Об’єкт, я так розумію, не планували здавати. Цю ситуацію я називаю чиновницькою «годувальницею», коли кожного року там щось мали робити, але кінця-краю не було. У 2020 році вдалося здати в експлуатацію першу чергу «Водної арени», яка вже зараз дозволяє проводити там змагання на рівні України. У цьому році плануємо завершити обвідний канал та систему «старт-фініш».
Голова Тернопільської ОДА з фахівцями відслідковують підйом води у річці Дністер
«Отримав карт-бланш на формування своєї команди»
– Місцева еліта часто Вас звинувачує, що призначаєте на високі посади в ТОДА немісцевих…
– Призначаючи мене на посаду голови ОДА, я отримав карт-бланш на формування своєї команди. Беру на роботу тих людей, яким я можу довіряти і знаю, що вони професіонали. А те, що всі вони не тернопільські, заперечу. Візьмемо керівний склад. Ігор Гайдук – місцевий, був заступником голови ОДА. Коли я прийшов, то оцінив його професійні можливості, і він залишився працювати. Арсен Марчишак працював заступником голови ОДА, а тепер очолив Чортківську РДА, відповідно залишився у моїй команді. Загалом до людей ставлюся досить лояльно, протягом року звільнив максимум 2-3 осіб. Завжди вважав, що з людьми треба домовитися, переформатувати, щоби вони працювали в такому режимі, який підходить тобі, і щоби це приносило користь. На щастя, запропонований мною турборежим – з 8 ранку до 10-12 ночі – поки що витримують усі.
– З команди попередників-«порошенківців» залишили одного Олега Валова з Бережанщини. Ви його, напевне, добре знали ще до приходу в «білий» дім, адже Рогатин і Бережани – міста-сусіди, хоч і знаходяться в різних областях, чи обрали його за професійною ознакою?
– З Олегом Валовим ми дійсно знайомі понад десять років. Я його запросив у свою команду як професіонала, незважаючи на те, з ким він працював раніше. Закінчувався процес децентралізації, а Валов був одним із тих, хто займався цією реформою із самого початку і добре в цій темі орієнтувався, а ще курував сфери ЖКГ й освіти, які теж досить добре знав. Мені було не зовсім зручно, коли запитували, чому я його взяв, адже він був людиною із попередньої команди. На моє переконання, якщо людина порядна, вона готова працювати, то з нею можна мати справу. Валов пізніше звільнився, але в нас залишилися нормальні стосунки.
– Чи консультувалися, отримували поради від свого попередника-однопартійця Ігоря Сопеля?
– У перший робочий день о 9.00 було знайомство із працівниками ОДА, о 12.00 – нарада з керівниками структурних підрозділів, а о 23.00 ми вже мали надзвичайний стан. У мене реально не було часу з кимось консультуватися чи брати поради. З Ігорем Сопелем у нас нормальні стосунки, він зараз заступник голови обласної ради. Вважаю, немає різниці, попередник – не попередник, головне, щоби людина була фахівцем і знала, що вона робить. При цьому я чудово розумію, що голова ОДА – це посада більш політична, і при зміні вищого керівництва держави буде змінюватись людина, яка займає цю посаду.
– Були розмови, що Вас призначили в нашу область для «обкатки» перед призначенням на голову ДФС України. Чи мали підґрунтя ці чутки?
– Тернопільщина багата на чутки. Я призначався на посаду голови Тернопільської ОДА і на ній вже майже рік працюю. А що буде в подальшому – побачимо, не готовий відповідати на будь-які чутки. Коли мене призначали на посаду голови Рогатинської РДА, я точно не знав, що буду працювати в Тернополі. А загалом у перший день, коли тебе призначають на будь-яку посаду, ти повинен бути готовий до того, що тебе рано чи пізно звільнять або запропонують інші варіанти. І чим вищий у тебе КPI (ключові показники ефективності, – авт.), тим кращі варіанти тобі можуть запропонувати.
«В області створено 11 бригад, які будуть проводити вакцинацію»
– Як проходить підготовка Тернопільщини до вакцинації?
– З перших днів, коли з’явилася інформація про вакцинацію, у нас цей процес іде повним ходом. Управління охорони здоров’я, а також лікарі первинної ланки ним займаються. Очікуємо 5 етапів вакцинації, відповідно проводиться робота щодо отримання вакцини і підготовки працівників, які будуть це робити. У лютому очікуємо перші поставки, тому сьогодні в Тернопільській області вже створено 11 бригад, які будуть надавати послуги з вакцинації. А також визначено перелік лікарів, котрі вакцинуватимуться в першу чергу. Тобто ми вже у процесі.
– Чи вдалося знайти спільну мову з аграрним бізнесом, який завжди підтримував і підставляв плече діючій владі у благодійних проєктах, допомозі армії тощо?
– З аграрним бізнесом у мене стосунки чисто робочі і професійні. Коли я зайшов в область, попередив усіх, що не готовий закривати очі на порушення діючого законодавства. Якщо робота аграрія відбувається в полі чинного законодавства, вона вітається, приймається, готовий його почути і підтримати. З місцевими аграріями неодноразово проводив наради. Щоби ви оцінили рівень спілкування, розкажу про одну з таких. На сьогоднішній день кожен із нас практично перехворів ковідом, і частина аграріїв теж. Останні зрозуміли, що лікуватися за кордоном не завжди можливо, бо ніхто не знає, як лікувати ковід. Тому доводиться лікуватися там, де ти живеш. Я запропонував реалізувати благодійний проєкт – відремонтувати 4-поверхове приміщення обласної інфекційної лікарні, яке стояло без ремонту впродовж кількох років. Профінансувати його не було звідки, тому що десь там попередники недофінансували. Ціна питання – близько 2 млн. грн. Пів години спілкування з аграріями дало свої результати. Я лише повідомив, де знаходиться благодійний фонд, а вже аграрії самі без мене обрали підрядника і за три тижні відремонтували приміщення. Тепер там облаштовано 105 нових ліжок, які зараз уже використовують для лікування хворих на ковід-19. Там є ШВЛ, кисневі концентратори, тобто все необхідне, щоби пацієнти отримали якісні послуги. І таких проєктів є багато, й наші аграрії, коли потрібно, до них долучаються.
– Як оцінюєте перспективу продажу землі в аграрній Тернопільській області?
– Верховна Рада ухвалила відповідний закон, він не скасований, не заблокований, не ветований, отже, повинен працювати. Думаю, що цей закон збалансований, адже була можливість внести стільки змін, скільки хто хотів. Тернопільщина і справді є аграрною областю, тому ми повинні готуватися, що ринок землі настане рано чи пізно і він буде працювати.
– Чи обізнані із ситуацією довкола найбільшого довгобуду Тернопільщини – обласною бібліотекою? Мабуть, не було такого губернатора, який би не обіцяв її добудувати, але справа так і не зрушилася з місця…
– Я точно не обіцяю зробити бібліотеку. Так, десь у голові була така ідея – доробити її до 30-річчя Незалежності України і показати, що об’єкт, який будувався понад 30 років, таки закінчили. Але повірте, це я буду дурити людей і це буде неправда, тому що не можливо його здати цього року – чи до Дня Незалежності, чи до Нового року. По-перше, реконструкція займе доволі багато часу. По-друге, ми провели попередню експертизу, де виявилось, що приміщення книгозбірні знаходиться у жахливому стані. ДБНівські норми порушено, сама будівля починає руйнуватися. Це свого роду «чиряк» у центрі Тернополя. Зараз є декілька бачень, що з ним робити далі. Однозначно, це приміщення повинно працювати для громади, для жителів області – чи в режимі хабу, чи величезного комплексу для надання адміністративних послуг. Зараз будемо спільно з мером Тернополя та головою обласної ради думати, які варіанти вирішення. Бо в такому стані, як зараз, недобудована бібліотека довго стояти не зможе, але об’єм коштів, які туди потрібно вкласти, надзвичайно великий.
– Ще один головний біль обласної гілки влади – тернопільський аеропорт. Його можна все-таки реанімувати чи це мертвий проєкт?
– Аеропорт – це не школа, не садок, які можна за пів року чи рік збудувати. Я не хочу бути голослівним і казати: «Так, ми відновимо аеропорт!» Насправді ми малюємо дорожню карту. Думаю, що 2021 рік буде присвячений проєктно-кошторисній документації, а потім намагатимемося добудувати злітну смугу, встановити огорожу і хоча б отримати сертифікат для внутрішніх авіарейсів. Якщо ці задуми вдасться втілити, то це буде вже велике досягнення для Тернопільщини, тому що на сьогодні аеропорт просто пустує. Упродовж останнього часу з Кабміном та інвесторами проводились перемовини, розглядаються різні варіанти. Тернопільський аеропорт цікавить багатьох перш за все логістично, адже ми знаходимося практично посередині чотирьох сусідніх обласних центрів – Івано-Франківськ, Львів, Чернівці, Хмельницький. Паралельно із пасажирськими перевезеннями розглядаємо варіант розвитку аеропорту у вантажному плані. Але ми повинні зрозуміти, що цей проєкт точно не на рік, а мінімум на 3-5 років. Головне, щоби цей маховик запустився, аеропорт запрацював, а далі можна його удосконалювати.
– Чи є якісь конкретні напрацювання по інвестиціях? І завжди болюча для Тернопільщини тема – заробітні плати, адже останніх років 20-ть область пасла задніх у країні щодо середньої зарплатні?
– Дива не відбудеться, і ми за один день не станемо в топі областей України по заробітній платі. У нас немає надпотужної промисловості, серйозних виробників, які могли би піднімати середній рівень заробітної плати. Проте у нас є аграрії, з якими ми поспілкувалися, і в них уже зараз досить високий рівень заробітних плат. У цьому плані потрібно працювати в комплексі, розвиваючи економіку, створюючи нові робочі місця.
Щодо інвестицій, звичайно, намагаємося в цьому напрямку активно працювати. Кілька днів тому в мене відбулася зустріч із представниками китайського бізнесу. Розглядається декілька локацій на півдні Тернопільської області щодо будівництва заводу з переробки кукурудзи, а також зведення теплової електростанції потужністю 20 мегават для внутрішнього користування цього заводу. У перший етап планується вкласти 200 млн. доларів, а в загальному – до 1 млрд. доларів. Ця інвестиція на рівні України може стати не лише помітною, а й важливою. Тому за цей проєкт будемо боротися. Сподіваюся, китайська сторона прийме правильне рішення і збудує завод саме в нашому краї.
– Як оцінюєте теперішній депутатський корпус, адже Вам довелося трішки попрацювати і з депутатами попереднього скликання, тому маєте з чим порівняти?
– Як я вже говорив, моя посада більше політична. Коли мене призначив президент, то я був єдиним представником центральної влади у сесійному залі серед 64 депутатів обласної ради минулого скликання. Звичайно, було важко, доводилося переконувати в елементарних речах. Упродовж 2020 року депутати схилялися тільки до виборів і ставили мені часто палиці в колеса, про що я неодноразово наголошував. У нас були бюджетні баталії, суди і все решта. Теперішній склад обласної ради, до якої я входжу і як голова ТОДА перебуваю у президії, – конструктивний, робочий, практично немає політики, відповідно є можливість спокійно працювати та ухвалювати рішення на благо жителів області. Напевне, це зумовлено тим, що вдалося вийти з тієї політичної турбулентності, в якій ми перебували практично весь минулий рік.
«Батьки вирішили, що комп’ютерником я точно не буду»
– Пане Володимире, дозвольте задати кілька особистих запитань. Коли і де народилися, ким працюють Ваші батьки?
– Народився 12 квітня 1980 року в селі Лучинці Рогатинського району. Мама працює медсестрою у районній лікарні, батько – викладач СПТУ, а до того працював водієм автотранспортного підприємства.
– Ви народилися в селі, тому Вас можна назвати сільським хлопцем, чи все-таки міським?
– Хоча я народився в селі, але все своє свідоме життя, починаючи з п’яти років, прожив у місті Рогатин. У мене був своєрідний симбіоз, тому що все літо проводив у селі то в однієї бабусі, то в іншої, а решту часу – в місті. На канікулах довелося пасти корову, залучали до городніх робіт, косив траву, працював у саду. У місті левову частку часу займала школа.
– Які шкільні предмети були улюбленими, а які не подобалися?
– Навчався в гімназії з математичним нахилом. Подобалися інформатика, хімія, математика, непогано давалися англійська і латинська мови. Як не дивно, фізика не входила до переліку улюблених предметів. У молодших класах не любив малювання, а в старших – хіба що німецької мови.
– У дитячо-юнацькі роки чим займалися у вільний від уроків час?
– У роки моєї молодості була така байка. Запитують у 15-річного хлопця: що ти робиш? Він відповідає, що відпочиває. А йому апелюють: а коли ж ти встиг втомитися?.. В Рогатині є одна з кращих шкіл із кульової стрільби, яка виховала не одного чемпіона світу. Досить довго відвідував цю спортивну секцію, показував непогані результати. Також ганяв у футбол, з однолітками купалися у ставку. Тобто жив звичайним здоровим життям на свіжому повітрі, без мобільних телефонів та інтернету.
– Поступити у Львівську політехніку було Вашим бажанням чи батьківським?
– Навчаючись останній рік у гімназії, я вже знав, що поступив без екзаменів в Івано-Франківський університет нафти і газу на спеціальність «автоматизовані системи управління», оскільки був дійсним членом Малої академії наук, вигравав її конкурси. Однак батьки вирішили, що комп’ютерником я точно не буду, тому я подав документи у Львівську політехніку, куди поступив після підготовчих курсів, які теж проходив під час навчання в гімназії.
– Як проходило навчання в університеті?
– Вчитися насправді не було важко, адже я був призером районних і обласних олімпіад, мав базовий багаж знань. В університеті паралельно здобував дві вищі освіти. Стаціонарно навчався на спеціальності «економіка, фінанси і кредит», а на вечірній формі вивчав іноземні мови. Брав актину участь у житті вузу, був головою студради.
– Правду кажуть, що студентське життя найбільш безтурботне. Як відпочивала студентська молодь у Львові?
– Зранку були пари, в обід усі думали, що поїсти, адже студенти завжди голодні (сміється, – авт.). Я не відрізнявся від більшості з них, адже мешкав у гуртожитку. Ніхто днями й ночами не гриз граніт науки, недарма є така приказка: «Від сесії до сесії живуть студенти весело». Ввечері було студентське дозвілля. З друзями мандрували Львовом, обходив практично все місто, добре вивчив його історичні пам’ятки, часто відвідував тамтешні затишні кав’ярні.
– Як і коли заробили перші гроші та на що їх потратили?
– На канікулах після закінчення 6 класу в селі під час жнив працював на току, де заробив досить хороші гроші. У старших класах мріяв придбати комп’ютер. Перший комп’ютер «Спектрум», який завантажувався 20 хвилин з магнітофона із простих МК-касет, вартував 50 доларів. Це були надзвичайно великі кошти! І я наскладав їх. Коли придбав комп’ютер – радості не було меж. Але не надовго. Потім з’явилися дискети, перші фліп-диски, а сам дисковод вартував 20 доларів. Довелося вже на нього збирати. Коли його купив, з’явилися 3,5-дюймові дискети, і так процес ішов… Загалом мене завжди цікавила техніка.
«Відкриття ресторану припало на 1 грудня 2013 року, коли відбувся Євромайдан»
– Яким було Ваше перше трудове місце?
– Коли ще був студентом, підпрацьовував на станції техобслуговування, а після навчання вже офіційно працював у Галицькій державній податковій інспекції. З 2002-го до 2008 років пройшов тернистий шлях від простого оперативного працівника до заступника начальника податкової міліції – начальника управління з викриття злочинів у базових галузях економіки Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області.
– Чому покинули податкову службу?
– У 2007-08 рр. податкова міліція реформувалася і переформовувалась. У мене на той час була краща пропозиція в бізнесі – я зайшов співзасновником в одну із фірм і дотепер не жалкую, що тоді прийняв саме таке рішення.
– Яким бізнесом займалися до приходу на держслужбу?
– Я ніколи не зупинявся і не зациклювався на одному напрямку, завжди намагаюся бути всебічно орієнтованим. Займався бізнесом у лісовій галузі, наданням послуг, ресторанним бізнесом.
– Мабуть, довелося на собі відчути наслідки економічних криз?
– Я не можу сказати, що ці кризи пройшли безслідно. Для прикладу, відкриття ресторану в Рогатині припало на 1 грудня 2013 року, коли відбувся Євромайдан. Половина моїх гостей сіли в автівки і наступного дня поїхали до Києва. Можете уявити: коли ти будуєш величезний комплекс, долар вартує 8 грн., і тут різко стає по 28 грн… Ти робиш прогнози, якусь економічну модель на один курс, а тут отримуєш зовсім інший. Бізнесмен повинен при будь-якій кризі розраховувати на ту фінансову «подушку», яка у нього є, щоби він зміг пережити важкі часи. Десь доводилося переглядати витрати, скорочувати персонал тощо… Натомість за законами економіки після криз завжди є ріст. Якщо 2020-й – рік світової пандемії та світової економічної кризи, значить 2021-22 рр. мають стати роками підняття.
«Я залишив частину здоров’я на роботі»
– За яких обставин познайомилися з майбутньою дружиною, скільки часу зустрічалися і де справили весілля?
– З дружиною Іриною – однокласники. Разом навчалися із 7-го класу. Зустрічалися зі школи, загалом до одруження – шість років. Весілля справили в Рогатині. Одного дня святкували мої батьки в одному ресторані зі своїми гостями, батьки дружини – в іншому із запрошеними зі сторони нареченої.
– Дружина займалася разом з Вами бізнесом чи кожен мав свою справу?
– Відколи ми одружилися, дружина була державним службовцем і працювала в Рогатинській РДА. Коли я став головою, наприкінці листопада 2019 року їй довелося звільнитися, щоби не виникло конфлікту інтересів. Можете собі уявити: жінка працює понад 15 років в одній установі, і тут заходить її чоловік, а їй треба звільнятися! Після того вона перейняла на себе бізнес, яким я займався, і донині ним опікується.
– Ви двічі перехворіли ковідом. Як перенесли цю хворобу?
– Живий і здоровий, на роботі – отже, зі мною все добре (сміється, – авт.). Наслідки після перенесених ковідів, звичайно, залишаються в організмі. Другий раз легше переносив хворобу, аніж перший, тоді було значно важче. Загалом другий ковід розпочинався як звичайна ГРВІ. Якби не втратив смак і нюх, не знав би, що це може бути ковід, але тест це підтвердив. Я завжди кажу, що людина має залишити на тому місці, де працює, частину себе. Ось я і залишив тут частину здоров’я (сміється, – авт.). Це, звичайно, жарт…
В інтерв’ю для “Номер один” Володимир Труш відверто розповів про роботу, родину та… хобі
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Чи можете сказати, що Тернопіль став для Вас другим домом?
– Кожне місто, в якому людина проживає більше, ніж місяць-два, стає для неї знаковим і рідним. Тернопіль для мене практично став рідним домом, другим чи третім – це вже інше питання. Інакше й не може бути, адже у Файному місті я проводжу 90% свого часу. Якщо Львів, де я навчався, – це більш куражне місто, з великою кількістю нічних клубів, то Тернопіль – спокійне, тихе, де дуже багато молоді. Подобається тернопільський став, особливо ввечері, з його красивим підсвіченням.
– Чи вистачає часу на рідних?
– Наша сім’я розділена на три міста. Я мешкаю в Тернополі, дружина Ірина – у Рогатині, а 18-річна донька Анастасія навчається у Львові. Вдячний дружині і доньці за підтримку та розуміння. Слава Богу, сьогодні є сучасні мобільні гаджети, завдяки яким ми можемо у режимі відеоконференцій бачити один одного. Вони знають про мої справи, про мій день, я часом питаю поради в дружини, бо зі сторони ситуація завжди виглядає по-іншому, і часом цього свіжого погляду бракує у моїй роботі. Звісно, мені рідних не вистачає, як і їм мене, адже як і будь-яка жінка, Ірина хоче бачити якомога частіше вдома свого чоловіка. Тому час від часу з’їжджаємося то до рідного Рогатина, то до Львова чи Тернополя. Зауважу, що для дружини Тернопіль не є невідомим містом, вона 5 років навчалася тут у педагогічному університеті. Також у неї родина з Тернопільщини, а саме зі Скалатчини.
– Де зазвичай відпочиває Ваша сім’я?
– До того, як я очолив РДА, кожного року по кілька разів наша родина відпочивала за кордоном. Це були курорти, або ж спонтанно сідали в автівку і їхали Європою. Одна така поїздка тривала два тижні, під час якої проїхали від Амстердама до Франкфурта-на-Майні загальною протяжністю понад 10 тисяч кілометрів. Дорогою відвідали Париж із його Діснейлендом, донька тоді була меншою, тому вражень у неї було неймовірно багато. Влітку, як правило, їздили на море. Минулого року карантин вніс корективи в наше життя. Мав коротку відпустку, яку з дружиною провів в Одесі.
– Як часто даруєте подарунки своїй другій половинці і який із них останнім часом був найвагоміший?
– Напевно, це був подарунок у вигляді спільного відпочинку, коли у жовтні 2020 року ми святкували 20 років подружнього життя. Одну добу провели в хорошому закладі, де гарно відпочили. Щодо подарунків, то я нічим не відрізняюся від середньостатистичного українського чоловіка. Звичайно, хочеться кожного дня дарувати подарунки, але ви ж розумієте, що сьогодні це не можливо.
– Де мешкає у Тернополі голова ТОДА?
– Разом зі своїми заступниками винаймаю помешкання у звичайній багатоповерхівці. Живемо у чотирикімнатній квартирі, так дешевше і зручніше. У квартирі особливо немає коли жити, адже практично щодня близько опівночі повертаюся додому, а вже о 7.30 їду на роботу.
– Цікаво, на якій автівці їздить тернопільський губернатор?
– У Тернопільській ОДА для голови не передбачено транспортного засобу. Їжджу на власній автівці «Мерседес» С-класу, яка, зауважте, не перебуває в оренді в адміністрації.
– Яким мобільним телефоном і годинником користується губернатор Тернопільщини?
– Останніми роками постійно користуюся айфоном, зараз це Apple iPhone 11 Pro. Щодо годинників, то мені подобається класика, а загалом, коли є багато нарад та зустрічей, надзвичайно зручним є смарт-годинник Apple Watch, який теж часто використовую.
– В інтернеті багато пишуть про великі зарплати голови Тернопільської ОДА. Скільки ж насправді на «руки» отримує Володимир Труш?
– 38-45 тисяч гривень. А те, що писали про 109 тис. грн., то сюди було включено заробітну плату, відпускні, матеріальну допомогу… Це було один раз, у листопаді, коли президент підписав мені дозвіл на відпустку і матеріальну допомогу.
– Чи маєте хобі?
– Хобі передбачає мати наявність вільного часу. Оскільки в мене його немає, то моє хобі – це робота (сміється, – авт.). Раніше професійно займався оф-роудом. Це швидкісна їзда на автомобілях по бездоріжжю (болотяними місцями, горами, лісами тощо). Для цього заняття мав спеціально перероблений автомобіль ГАЗ-69А. Повірте, це заняття для мужніх чоловіків, а під час гонок адреналін просто зашкалював. Брав участь у змаганнях «Східниця-Трофі», «Бережани-Трофі», «Карпатський кордон», був у числі призерів. Хотілось би далі продовжити розвиватися в цьому виді спорту, але часу на це наразі немає.
– Яку книгу останньою прочитали і загалом які книги найбільш до вподоби?
– Якщо раніше я читав багато різних книг, то зараз – законодавство, постанови уряду, внутрішню і зовнішню пошту… Якщо брати з останніх книг, які мені сподобалися, то це книга «Державець» авторства Нікколо Макіавеллі. Книга побудована окремими графами, деякі історії перечитував, бо хотів запам’ятати і взяти для себе щось із того, про що там розповідалося.
– Чи вірите в Бога і чи для Вас принципово ходити лише в один храм?
– Я виріс у християнській сім’ї, тому в Бога, звичайно, вірю. Насправді в мене немає такого – в один храм йду, в інший – ні. Я заходив у мечеть, синагогу, різні храми, і це я довів, працюючи на Тернопільщині, де представлено чимало віросповідань. А загалом, якщо людина хоче помолитися, вона може це зробити і вдома.
– Наскільки прискіпливі в одязі, це мають бути брендові речі чи звичайні? Одяг купуєте самі чи дружина це робить і ставить перед фактом?
– Одяг має бути передусім зручний і гарно сидіти на тобі. Також він має відповідати тому місцю, де ти перебуваєш. А чи брендовий, чи ні, насправді не важливо. Що таке бренд? Я можу назвати декілька відомих марок, а ви скажете, що в них ходять усі. Я можу спокійно прийти в магазин, де придбаю костюм, сорочку, футболку чи джинси, які мені підходять. Зазвичай купував одяг з дружиною, адже потрібно, щоби хтось зі сторони глянув, як та чи інша річ на тобі сидить.
– Ваша улюблена страва, самі щось готуєте? Якщо так, то рецепт фірмової страви від тернопільського губернатора.
– У мене є декілька улюблених страв. Це рис, голубці, стейки. Готує, звичайно, дружина, але під настрій можу приготувати чоловічу м’ясну страву. Як правило, готую на відкритому вогні, на мангалі. Щодо рецепту, то давайте візьмемо телячий стейк, який готується дуже просто і швидко, за якихось 10 хвилин. Беремо свіже м’ясо, олію, сіль, соєвий соус, бажано розмарин. Три хвилини це все перем’яти і поставити на вогонь. У залежності від того, якої прожарки має бути стейк – реєр, медіум реєр чи вел даун, вибираємо час приготування і температру. Все – просто!
Віталій Попович
