З 13 січня 2021 все таки зима розпочалася, це проявилося снігопадами в різних регіонах Тернопільщини різної інтенсивності та наростаючими по висхідній морозами. В м. Теребовля сніг випав незначний, але всі люди зраділи цьому, особливо діти та підлітки. Нижче автор дарує фото-відео репортаж дітям, їх батькам, всім небайдужим людям про цю радісну подію.
Багато дорослих мимоволі чи й спеціально спостерігали за дитячими веселощами та привітанням зими. В перші дні мороз не тримався, його відпустило й була відлига. Тому дітки почали гратися в сніжки, ліпити снігові баби. Ось дівчата з вологого снігу в рукавичках ліплять «боєприпаси»(сніжки) та складають їх на тацю, заздалегідь принесену з дому. А потім гурт на гурт анумо в бій. Летять сніжки, попадають, а то й ні, та діло ж не в цьому. Діло в радощах та завзятті. Лунає сміх та кпини задиристі, радіє дітвора та саме від цього напевно хмарки на небі розійшлися й вигулькнуло сонечко.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
На іншому подвір’ї хлопці та дівчата ліплять снігові баби з тонкого снігу. Сніг збирається аж до ще зеленої трави у великі та середні кулі, які потім встановлюють одна на одну. Аж тут… одному така снігова велика куля тріснула навпіл, бо хлопака послизнувся та впав прямо на неї. Сумно, шкода праці… Та не біда, снігу хватає.
В Теребовлі та її околицях є багато гірок, менших та навіть великих і всі вони нині «окуповані» вщент дітворою. Та й не дивно, адже діти так чекали справжньої зими. В той час природа ніби притихла, чекає значних морозів та снігопадів. Червоні бубки калини примерзли, їх притрусило снігом, але чомусь снігурі масово ще не нападають на свою поживу. Є багато народних повір’їв та легенд про калину, одна з низ така: колір грудей снігурів якраз передався птахам від калини. Ріка Гнізна, поряд якої Молодіжний парк, так і не взялася ще кригою та є надія, що на Йордань все таки скується нею. Колись в місті взимку декілька разів влаштовували катки для ковзання на ковзанах, але цього року таке не передбачається(хіба бись?..).
Мимоволі автору цих рядків випало побачити ту дитячу радість, поспілкуватися з хлопчаками, дівчатками та їх батьками і потоваришувати з багатьма. Тут необхідно відмітити, що поняття «друзі» не залежить від віку, статі та іншого. Немає значення скільки тобі – чи 5 років, чи 50, а чи й сто. Спільні прагнення та вподобання тут вирішують все.
На виході з парку є невеличка гірка поряд міської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Ото саме там від полудня та й десь так до 22.00 лунають дитячі голоси захоплення своїми іграми зимовими. Час не стоїть на місці й нині засобів для спуску з гірок є маса. Найперше, це пластикові санні круги різних розмірів та кольорів, з ручками-тримачами, прості засоби – пластик у формі квадрату із заглибинами для сидіння та ручкою спереду, пластикові корита різної форми. Проте багато дітей не знає як ті засоби правильно звуться. А можливо те їм і ні до чого? З російської перейшла назва «льодянка». Та якщо звернутись до давньої історії, то виходить, що так «бавилися» українці здавна, навіть козаки в околицях Січі, насипаючи спеціально гори снігу та поливаючи їх водою. Їхали з гиком і старий, і малий на кожухах, на коритах, на кавалках дощок чи кори дерев, а той у дерев’яних мисках, тазах. І той пристрій звався ковган(від слова ковзати). Спостерігаючи за дітьми, можна було бачити й сучасні санки. Вони також вже є багатьох видів та конструкцій – прості, з короткими лижами замість полоз, з кермами та гальмами тощо. А колись санки були лише з дерева і звалися ґринджоли. Пам’ятається як автору цих рядків дідусь майстрував ґринджоли з дерева, не використовуючи жодного цвяха чи шурупа. Правда, згодом дідусь оббивав полози старими металічними обручами з діжок, а також майстрував лижі(як тоді казали – нарти) з ясеня, викручував середину та перед їх розпірками, округлим долотом із внутрішнього боку видовбував жолоб, щоб нарти мчали швидше. Полози ґринджолів та нартів змащували сильно жиром чи салом від намороження льоду. Ото були часи! Та нічого і нині ті часи незгірші. Он-н як лунають дитячі завзяті гуки та радісний сміх! Аж душа тепліє від того. Чути, – Анумо, всі до гурту, поїдемо «паровозиком!» Так і хотілося запитати, – А чому не «електровозиком»?
Щічки(по колишньому – ланіти) червоні, очі в кожного просто сяють незбагненним сяйвом, одяг в снігу. Це їх пік насолоди, в цей час їм все можна, ось коли дітки стають самі собою! І правильно, що більшість батьків, які присутні при цьому, не заважають своїм кровинкам, не гукають типу – ти так не роби і т.п.
Післямова-інформація для батьків для розширення та піднесення національної української свідомості дітей.
– А чи знаєте ви, що хокей придумала українці? Так. Це саме так безперечно, тоді ця зимова гра звалася корчулі. Чому? Бо виламувався якийсь зігнутий корч і ним «ганяли» по льоді якусь шайбу – кусень льоду, округлий спил негрубого дерева тощо.
– А футбол? Це також наші предки придумали і грали в неї переважно взимку, бо влітку, навесні та восени не було коли, не до ігор було, адже робіт кожен мав непочатий край. Тоді гра звалася копанки. Копали шкіряний лантух, набитий сіном, соломою чи мохом, стужками чи тирсою. Є й такі дані про козацькі копанки. Коли козацьке військо воювало на боці шведів, служило їм за винагороду, то в складі шведської команди, де було 80% козаків, поїхали на змагання до Англії й з честю перемогли там декілька разів поспіль.
Віктор Аверкієв, фото та відео автора
