Особисто мені ім’я Василь нагадує двох інших відомих українських Василів: Стуса і Симоненка. Одному з них поетові і правдолюбу Василеві Симоненку цьогоріч виповнилося б – 85, але для нас він назавжди залишиться молодим, запальним і сонячним. Таким, як його творчість. Молодим, бо «пішов» від нас у засвіти, коли мав 28… Чому слово «пішов» взяла в лапки? Бо міг ще жити й жити, якби не звенигородська міліція, яка «відбила» йому «печінки». Так тоді «пошепки» говорили поміж собою люди, а диму без вогню, як відомо, не буває.
Після першого курсу факультету журналістики (1982) була на газетярській практиці у рідній районці – газеті «Колос» (Тальне, Черкащина). Одного разу її відповідальний секретар Валентин Олександрович Гордєєв дав мені невеличкий зшиток і наголосив: «Читай, але щоб ніхто не бачив». Це було «Вино з троянд» Василя Симоненка. Заховала якнайдалі в шухляду, а коли була обідня перерва – витягнула і стала читати… Це були новелки, але які! Краса Василевого слова мене заполонила настільки, що не зчулася, як злетіла година часу. Наступного дня мені треба було повернути збірку тому, хто її мені дав. Але я так «прикипіла» до неї душею і серцем, що деякі стала переписувати, а переписуючи, мала неабиякі відчуття. Потім мені довго не давала спокою думка: «Чому цю диво-книжечку нікому не можна показувати? Навпаки, написане наповнювало якоюсь незбагненною дитинною радістю, якою хотілося ділитись зі всіма, а ще – розсудливою мудрістю». Це згодом я прочитаю поезію Симоненка і все стане на свої місця. Тому наступні виробничі практики свідомо поїду відпрацьовувати туди, де колись встиг жити і творити Василь Симоненко – у «Черкаську правду» та «Молодь Черкащини». Втім, наскільки знаю із спогадів інших,газетярську справу він не дуже полюбляв, бо вона відбирала у нього час для справжньої творчости…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
На старших курсах пощастило чути запис голосу Симоненка. А було це так… Наш викладач «Історії української журналістики» професор Василь Васильович Яременко (не пригадую з якого дива) запропонував після лекції: «Хто хоче почути живий голос Симоненка, залишайтесь після пар». А що тут роздумувати? Така нагода! Невідомо звідки взявся бабінний магнітофон і… Пишучи про 1917 рік, Василь Симоненко сам став пророком.
Пророцтво 17-го року
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
… Наступного дня лекцію з історії журналістики нам читав вже інший викладач… Бо на курсі, виявляється, були «свої» стукачі, тільки про це (про стукачів) я дізнаюся через багато років потому… Де мені було тоді знати, що Яременко співпрацював із Чорноволом, Світличним… і не лише з ними.
До слова, а ви читали «Думу про діда» Василя Симоненка? А «Бенкет на току»? А «Вино з троянд»? Ні?! Тоді влаштуйте собі свято душі, вона тільки подякує вам за це.
