Багато хто з нас досі кусає лікті, згадуючи переломні в історії України президентські вибори, коли ми привели до влади колишнього члена політбюро ЦК КПУ Леоніда Кравчука, а світоч і совість епохи В’ячеслав Чорновіл, в’язень комуністичного режиму й велет національного духу набрав тільки 23,27% голосів.
Це була наша національна ганьба, під тягарем якої ми живемо донині. Результат тодішніх виборів — не просто наша помилка, а зрада, гріх, який спокутуватиме не одне покоління українців.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Волевиявлення на виборах 25 жовтня 2020 року матиме схожі наслідки: або ми звернемо зі шляху, що веде Україну в нікуди, й виведемо її на правильну стежку, або зникнемо як нація. Сьогодення не дасть нам більше шансів.
Нинішнє наше звернення — до тих виборців, для котрих поняття Українська Гельсінська спілка, Українська республіканська партія 1990 року, ім’я Левко Лук’яненко — не порожні слова.
Республіканці вперше з’явилися на політичній арені України ще до її незалежності. Вони виросли з частини Української Гельсінської спілки. Республіканці були однією з перших чотирьох націонал-демократичних партій, що стали в опозицію до КПРС іще тоді, коли вона почувалася в Україні авторитарною господинею.
Наша «Республіканська платформа» — наступниця партії Левка Лук’яненка. Партія цінностей і гідності.
Тож запитаймо себе, тернополяни, за що голосуватимемо 25 жовтня?
За задніх в упряжці Коломойського олігархів, чи все ж за республіканців, котрі ставлять в епіцентр політики й державного управління людину як цінність?
За кого віддамо свій голос?
За тих, кому «всьоравно», чи за партію, ідеологія якої базується на кращих традиціях світового неоконсерватизму, на консервативно-ліберальних і християнських цінностях та має глибоке національне коріння?
Кого підтримаємо?
Дилетантів, що перетворили Україну на пісочницю для своїх ігор, чи республіканців, мета яких — щасливий заможний громадянин України, котрий тут навчається, працює і не шукає добра від добра?
На чиєму ми боці, тернополяни?
На боці здирників, що обкрадають свій народ, чи на боці республіканців, котрі пропагують зниження податків? Бо їхня логіка проста і чітка: зменшення податкового тиску на бізнес дозволить йому працевлаштувати більше людей, і їхні податки загалом поповнять бюджет значно вищою сумою, ніж усі місцеві податки та збори, які сплачував той чи інший підприємець.
За кого голосуватимемо, земляки?
За реваншистів, котрі сплять і бачать Леніна на Майдані Волі в Тернополі, чи за республіканців, які ще до незалежності України засудили комуністичну ідеологію?
За сепаратистів чи республіканців, для котрих соборність і незалежність України — понад усе й котрі категорично проти двомовності?
Даймо собі чесні відповіді на ці та інші запитання, перш ніж поставити галочку в бюлетенях. І поставмо її навпроти «Республіканської платформи»!
Якщо ми справді вболіваємо за Україну (бо багато хто за неї помер або відсидів).
Голосуймо за «Республіканську платформу», якщо не хочемо, щоб демократія в Україні призвела до диктатури, як це завжди буває в країнах, основна маса населення котрих перебуває на межі бідності чи вже її переступила.
Рятуймо Україну разом із республіканцями! На одній платформі — платформі небайдужості й відповідальності.
Тарас Савчук
