Володимир Солтис загинув на Теребовлянському ТОВ АП «КОЛОС-2» 8 червня 2018 року, йому тоді йшов лише 21 рік. Це сталося через порушення трудового законодавства по багатьох пунктах керівництвом підприємства в особі її власника Степана Некируя. Довгий час правоохоронці не відкривали навіть кримінального провадження, а коли й відкрили, то всіляко гальмували справу.
На сьогоднішній день кримінальне провадження перебуває в головному управлінні Національної поліції в Тернопільській області, а до того справою займались і теребовлянські поліціянти. На цьому ж підприємстві загинув майже роком раніше інший хлопець і також через відсутність техніки безпеки. Тож нині два провадження об’єднані й ними займається нова слідча головного управління пані Інна Вівчар, яка за останні два тижні вже двічі проводила на вказаному підприємстві слідчі дії та напевно вони не останні.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
29 жовтня 2020року на місці загибелі молодого чоловіка слідчою проводився слідчий експеримент по відтворенню подій з участю головного свідка – батька загиблого Романа Солтис, на руках якого помер його син з перерізаним горлом від гострої бляхи внаслідок падіння з висоти. На думку батька, такі дії мали б зробити ще два роки тому теребовлянські правоохоронці.
Цього разу слідча була з двома представниками обласної прокуратури та, ознайомивши представників підприємства зі всіма відповідними процесуальними документами, вони без перешкод увійшли на територію. А першого разу їм намагались чинити опір і слідчу впустили на територію лише після слів «Іменем закону України…»
Ось, що розповів батько загиблого хлопця про відвідини місця трагедії: «Відразу при вході нам надали об’ємний журнал по техніці безпеки на підприємстві для ознайомлення й підписання того. Відразу виникло в мене в думках запитання «А чому ж тоді цього не давали нам із покійним сином, коли ми працювали тут?» Ознайомлення зайняло чимало часу, зокрема нам були зачитані такі слова – «… не доторкатися до оголених електродротів…». Тут я не стримався і промовив, – Ого, ви, що з дуба впали? То у вас на території є оголені дроти під напругою? Чому ви їх не ізолюєте? – Та то ще не все, я цього не можу не сказати, звертаючись до мене, працівниця фірми назвала мене іменем мого загиблого сина. Таке нехлюйство мене дуже обурило і я трішки різко відповів. Та разом з тим, підписавши ці папери, наша група подалася до місця трагедії. З часу загибелі мого сина я тут не бував, тому хотів все порівняти як тепер стало і як було. По крутих сходах не пустили, пояснивши, що ми можемо з них попадати. Знову виникло запитання: «То навіщо будувати такі небезпечні для життя сходи?» На місці я відразу підмітив, що з часу трагедії тут нічого не змінилося, все було як і тоді – швелерів не приварили, бляха стирчить. Отже, на керівника підприємства нічого не вплинуло, він і далі почувається впевнено. Та бляха моєї ваги б не витримала, але я запропонував все таки спробувати на неї стати. Зрозуміло, не дозволили. Ще я звернув увагу на небезпечний трап, товщина металу на якому була всього 4 мм. То це така у них техніка безпеки? Слідча, я так зрозумів, цього разу хотіла все побачити на свої очі та перевірити. От з висотою також вийшло не так. Раніше її визначили в 2м 30см, але слідча виміряла знову і вийшло 2м 80см. Після цього слідча відвідала й місце загибелі попереднього хлопця – Андрія Михасика, так як два провадження тепер розглядаються вкупі. Маю надію, що пані Інна таки доведе справу до кінця і винні понесуть заслужену кару».
На дворі пана Романа чекала його дружина, Любов Солтис, мати-героїня(мала 5 дітей, а тепер 4), волонтерка і справедлива та чесна людина. Вона так прокоментувала свої поневіряння у пошуках істини за ці два з гаком роки та висловила подяку тернопільським правоохоронцям: «Найперше, хочу щиро подякувати старанням обласній прокуратурі в особі пана Олександра Божка, слідчій головного управління Національної поліції в Тернопільській області пані Інні Вівчар за те, що завдяки їхнім діям нарешті справа загибелі мого сина зрушилася з місця. Нині слідча діє по закону України, а не по законах хабарників. Проте хочу все ж нагади всім про ті два роки наших оббивань чиновницьких кабінетів, як теребовлянських, так і тернопільських, у пошуках правди. Не кращим чином виглядає Теребовлянська поліція, яка б мала по свіжих слідах провести всі необхідні слідчі дії, які аж тепер проводяться. Що їм заважало це зробити? Тиск зверху, хабарі у великих розмірах? Особливо хочу нагадати за тодішню слідчу головного управління Ольгу Романів, яка всіляко відтягувала слідство, фальсифікувала та покривала факти, приймала від винуватців загибелі мого сина такі брехливі свідчення, з яких посміється навіть дитина. Та, наприклад, вони трактували, що нові будівництва на підприємстві зовсім ніякі не ведуться. Це смішно, адже нові висотні металеві конструкції випирають догори та їх видно з будь-якої точки міста, до того ці незаконні новобудови псують загальний вигляд нашої древньої княжої столиці. Слава Богові, що тієї слідчої Романів вже немає в управлінні, але вона також повинна відповісти по закону за свої неправомірні дії. Ще в мене є дані про одну жінку з нашого району, яка попеклася сильно окропом на підприємстві Степана Некируя та попала до лікарні з тяжкими опіками. Так от, її так залякали розправою смерті, що вона боїться давати офіційно свідчення й до нині. Що ж це таке? Де ми живемо, люди добрі – у вільній та незалежній країні чи в середньовіччі у якогось пана-феодала? Ще хочу відмітити, що наш мер міста Сергій Поперечний є товаришем Степана Некирую, тому і прикривав всі його незаконні дії по незаконному будівництві.
Нині бувший підрядчик по будівництву, вина якого очевидна в смерті двох людей на виробництві, з підприємства ТОВ АП «Колос-2» Юрій Парамей вже під слідством і йому оприділили носіння електронного браслету. Надіємося, що й головний винуватець також понесе заслужену кару.
Хочу звернутися за нагоди до друзів мого загиблого сина та до друзів загиблого Андрія Михасика: «Люди, не бійтеся давати правдиві свідчення, бо ми ж люди, а не звірі. Нехай бояться нас ті, хто чинить не по совісті, не по законах нашої держави!»
Віктор Аверкієв
