Меморіальний комплекс воїнів ОУН – УПА в Теребовлі, що на Тернопільщині, перетворився в сміттєзвалище внаслідок бездіяльності міської влади
Мешканці міста вже багато років невдоволені розміщенням смітника поряд меморіального комплексу загиблим за волю України героям, який поступово збільшується. Протягом усіх років люди не мовчали, стукали у владні двері постійно, але їх ніхто не чув і не чує нині.
Цього літа до автора цих рядків зверталось багато теребовлянців з проханням висвітлити дану проблему публічно. Вони плекають надію, що міська влада може на це хоч зреагує. Тому 4 вересня 2020 року біля меморіального комплексу зібрались активісти та мешканці міста й оглянули сміттєзвалище та меморіал, у яких неначе вже й симбіоз проявився. Запрошений був і голова ГО «Меморіал», але не з’явився, напевно через зайнятість, а потрібно було б все таки, бо це ж саме в компетенції тієї організації.
Не будемо переповідати промови виступаючих людей, їх можна почути та подивитися на відео, що подається нижче. Але про кожного з присутніх все таки скажемо коротко за чергою їх виступів.
Теребовлянець Микола Ковальчук – архітектор за фахом з великими досвідом та стажем, краєзнавець, письменник і поет. Він, говорячи про негаразди, запропонував, а потім повів усіх на можливе нове місце перенесення та безпечне облаштування смітника. Навіть мапу взяв із собою частини Теребовлі й показав на ній, що й до чого.
Мешканець вул. Лошнівська Роман Чайківський фактично живе навпроти цвинтаря і йому деколи до обійстя надходять «приємні» запахи смітника. Він повідомив, що на одній із меморіальних плит вирізьблено ймення його діда і висловив, що так скоро нечистоти доберуться до середини меморіалу, до його діда.
Теребовлянець, волонтер і депутат міської ради Любомир Заверуха повідомив, що влада знає про стан речей біля меморіалу, але чомусь зволікає з позитивним вирішенням проблеми.
Олег Уруський, волонтер, який пройшов Майдан і бував з волонтерськими місіями на фронті, на самій передовій, війни з москалями багато разів, потрапляв під обстріли, але дякувати Богові все обійшлося. До речі, прізвище його древньої родини сягає в глиб історії, до 14-15 століття.
Нагодився на зустріч і охоронник цвинтаря та також сказав декілька слів. З присутніх були ще один волонтер та мати бійця АТО, а фотографував все Олег Капуста. Останній народився в м. Хабаровськ під час виселення його батьків до Сибіру за радянщини за зв’язки його матері Мирослави з повстанцями(була зв’язковою). Під час створення меморіалу пан Олег приймав безпосередню участь у викарбовуваннях імен загиблих патріотів на кам’яних плитах.
Про нашу міську владу
Ніхто не говорить, що вона нічого не робить, робить, але… Але більшість з того залишається недовершеним до кінці, деякі міські негаразди й зовсім не беруться до уваги, як той меморіал, хоч біля того позорища щороку проводяться всілякі мітинги пам’яті. Проводяться і громадські слухання, на яких автор цих рядків бував раніше разом з активістами. Та з кожним роком на ті слухання приходило все менше і менше звичайних людей та активістів. Бо чому? Бо все про, що ми говорили, висловлювали пропозиції по облаштуванню та облагородженню рідного міста зовсім не брались до уваги. Наприклад? А ось вам і приклади: відсутність присутності каналізації вже більше 30 років, міської лазні та готелю, поливочної машини для доріг, реконструкція набережної р. Гнізна, довершення реконструкції Молодіжного парку і ще багато іншого. Все це так і не зроблено, хоч міський голова пан Сергій Поперечний на кожних громадських слуханнях обіцяв виконати, наводив офіційні дані та документації проектів. На все у нього була і є відмовка-виправдання своєї бездіяльності. А віз і надалі залишається стояти на своєму місці, мовби покинутий лебедем, щукою та раком, або як той, що стоїть в парку на території «Над Гнізною».
Та хай там вже з містом… Мешканці вже звикли, що там яма, а там калюжа, там бур’яни, а там в центрі міста будівлі облізлі без ремонту по 50 років. Звикли вже й без пішохідного мосту і чекають, що ось-ось арковий завалиться від перевантаження. Хай там вже… Але ж(скільки тих але цікаво і прикро?)… Але, щоб пам’ять предків посипали сміттям – цього вам, владо міста, ніхто не пробачить і не забуде. Бо це святотацтво, блюзнірство, це бездушність, яка межує із зрадою держави нашої, її історії.
На закінчення є ще одне запитання, яке всіх цікавить: Чому влада деякі свої грандіозні проекти не виносить на громадське обговорення із народом, місцевими професіоналами своєї справи(наприклад – з тим же Миколою Ковальчуком), а самотужки, опираючись на чужих, вирішує все і вся?
Віктор Аверкієв, фото: Олег Капуста