Уже відомі офіційні результати президентських виборів у Польщі. Виборів, у яких, окрім іншого, для політичного піару було використано тему українсько-польського минулого.
Чинний президент та водночас кандидат у президенти РП Анджей Дуда не добирав слів. У його зверненні до «учасників заходів із вшанування 77-річчя Волинського злочину в Луцьку, Павлівці та Гуті Пеняцькій» – повний набір антиукраїнських кліше: «волинський злочин» та «волинська різня», «етнічні чистки», «геноцид», «злочини ОУН-УПА».
Перегляньте також:
- Польща запроваджує нові вимоги для міжнародних автомобільних перевезень її територією
- Як одягалися наші предки 180 років тому
Цього разу не обійшлося закликами до України «дати гідно поховати жертв страшного злочину». В уряді РП заявили про створення у Холмі «Інституту правди» та «Музею жертв Волині». Саме в Холмі, на етнічній українській землі, в давній столиці українських князів. Гіршої зневаги над гідністю та наруги над історією нашого народу годі й придумати…
Чому з року в рік, особливо в липні, коли РП відзначає так званий «Національний день пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Республіки Польща», українці змушені терпіти цю зливу бруду, зневаги й приниження на свою адресу від начебто дружнього сусіда?
Та тому, що в Україні досі (а не тільки в Польщі) на офіційному рівні послуговуються совєцькою історіографією та термінологією. Історія національно-визвольної боротьби українського народу залишається на маргінесі й належно не досліджується (хоча треба віддати належне історикам, які присвячують свої наукові праці саме цій темі, намагаються пробити стіну нерозуміння й несприйняття і роблять це без жодної державної підтримки). Тому що в нас не видаються й не популяризуються книжки на цю тему, не підтримуються дослідження, не толерується увічнення пам’яті національних героїв та жертв тоталітарних режимів.
Українська влада (усяка) не має мужності заявити про свою позицію у згаданому питанні, назвати речі своїми іменами та вимагати вибачень. Зрештою, якби в нас була справді українська влада, якби біля керма були справді державники з національною свідомістю, якби політична еліта була таки елітою, то реакція на антиукраїнську пропаганду РП була би належною – симетричною. Але бачимо, що навіть ті політики, котрі подають себе як начебто патріотів, воліють не втручатися в таку «незручну» тему.
Мені спадає на думку історія із виданням книги Дмитра Чобота «Загибель Гути Пеняцької» – масштабне дослідження про події, які польська сторона завзято використовує в своїй пропаганді, нехтуючи історичною правдою. Праця Дмитра Чобота отримала багато схвальних відгуків, рецензій авторитетних науковців, справа за малим – видати книгу. Як депутат Львівської обласної ради я закликав керівництво ради та депутатський корпус профінансувати видання з обласного бюджету. Однак не побачив не те що позитивної реакції, а навіть найменшого зацікавлення. Так само не має підтримки влади ініціатива проведення розкопок на місці Гути Пеняцької та встановлення пам’ятника українцям-жертвам злочинів.
…Відомий факт: нації, які тривалий час поневолювали інші народи, навіть в умовах встановлення державності продовжують зневажливо та зверхньо ставитися до колишніх колоній. Інколи колишні колонізатори намагаються агресивно реалізувати свої імперські амбіції, як це чинить Росія – ворожа нам держава.
На жаль, офіційна Варшава не демонструє бажання позбутися імперського синдрому. І в цій ситуації Україна має позбутися комплексу колонії та утверджувати свою державність і незалежність у зовнішній політиці.
А до того часу щороку в липні читатимемо в українських ЗМІ скальковані з польських видань повідомлення про «день пам’яті польських жертв етнічних чисток на Волині, здійснюваних українськими націоналістами проти громадян ІІ Республіки Польща», про «масове вбивство поляків українськими націоналістами», «різню» та «геноцид».
Олег ПАНЬКЕВИЧ, заступник голови ВО «Свобода»
