Наприкінці 90-х років минулого сторіччя довелось мені працювати у молодіжній газеті «Ровесник». Для мене це був час особливих відкриттів, адже була не тутешня, а з Шевченківського краю. Повсякчасні зустрічі з новими людьми розширювали мої світоглядні та пізнавальні обрії про новий для мене край, край Тернопілля.
Якось мені доручили взяти інтерв’ю у відомої просвітянки Дарії Чубатої. Пригадую, дуже хвилювалась. І коли я переступила поріг її кабінету в лікарні, де вона працювала за основним фахом, то дуже здивувалась: у всіх шафах були книги і їх було чимало. А ще – художньо оформлені альбоми із цікавими світлинами: виступи просвітянського театру, тематичні зустрічі, заходи до літературно-мистецьких вечорів, зустрічі з відомими людьми, вирізки з газет. Все це надбання було ретельно зібране, збережене й оформлене. Дарія Дмитрівна пригощала мене запашним трав’яним чаєм, ми спілкувались, час від часу до неї хтось заходив, щось розпитував, не забував нагадувати про себе й стаціонарний телефон. А мені ще й досі в пам’ятку щемна історія про те, як перед її дитячими очима підірвали греко-католицьку церкву Успіння Матері Божої: жах, упереміж зі страхом, оповив тоді Дарійчине серденько і ще довго не давав опам’ятатися. Натомість закарбувалося у серці назавжди: ніколи й ніде, ні за жодних обставин не забувати коренів свого родоводу, батьківських настанов та науки. А вони були простими і вічними, як вічна сама істина: сповідувати християнські заповіді, любити Україну.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Завдяки Дарії Дмитрівні я відкрила для себе світ неповторної творчості родини Світлани Семенюк-Костишин та відомого народного шкільного театру «Дивосвіт» під очільництвом неперевершеної і обдарованої режисерки Ольги Матвієвської. Відтоді проминуло чимало часу, але ті спогади гріють мою душу і дарують теплі спогади. Мене завжди дивувала у пані Дарії невсипуча жага до знань, цікавість до найрізноманітніших подій у нашому місті. Куди б я не прийшла, там завжди була ця дивовижна жінка із приємною усмішкою на вустах: чи то у краєзнавчому музеї, а чи в театрі, чи на якомусь вернісажі або концерті, на презентації книжки… Пригадую один кумедний випадок. Поспішаю з одного заходу на інший, якраз «лечу» по Валовій, а на зустріч мені так само «летить» Дарія Чубата: зосереджена і цілеспрямована. Вітаюсь, не чує. Гукаю голосніше:
– Ви куди?
– У краєзнавчий, там має бути захід. А ти куди?
– А я в наукову – там презентація «Лицарів духу».
– А чому ж я не знаю? – з розпачем у голосі. Тоді різко розвертається і каже: – Тоді я з тобою, побігли.
І ми не побігли, а «полетіли» – вже вдвох, бо запізнювалися.
А минулої неділі Дарію Дмитрівну Чубату щиро вітали колеги по перу: Зіновій Кіпибіда, Ніна Фіалко, Володимир Кравчук, Олег Смоляк, Анна-Віталія Палій, Марія Гуменюк, Марія Назар, Богдан Кушнірик, Юрій Заяць, Орест Чоловічок, Наталя Близнюк, Галина Навроцька, Оксана Цепенда, Неля Дріботій, Володимир Мацикур. Тож традиційне зібрання літературного об’єднання Тернопільської обласної організації НСПУ перетворилося на справжнє свято Слова і добрих споминів. У кожного з присутніх знайшлося особливе слово подяки на адресу цієї невтомної працелюбки, жінки- легенди, жінки- епохи, поетки і просвітянки.
Фото: Валентина Семеняк
