Ще не встигли вгамуватися пристрасті довкола Марилівського спиртозаводу (про це нещодавно писав Чортків.City), як черговий телефонний дзвінок змусив нас знову вирушити в дорогу. Щоправда, цього разу їхати далеко не довелося – на вулицю Білецьку, що у Чорткові. Там, на березі Серету, височіє старий млин, збудований у 1934 році багатими єврейськими підприємцями М.Вайдером і Г.Равбергом. Тепер він належить до державного підприємства «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України.
У понеділок, 25 травня, на території млина зібралися працівники, які й покликали нас, аби розповісти про свої проблеми. А проблеми ці майже аналогічні з Марилівським спиртозаводом, лише, як мовиться, трішки з іншим розфарбуванням.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
П`ять місяців на межі злиднів
Що ж трапилося?
Коли ми ступили за прохідну млина, нас зустріли зо два десятки жінок і чоловіків, які там трудяться вже тривалий період. Розтривожені, розгнівані, зі сльозами на очах… Одразу ж стало зрозуміло, що проблема у них доволі серйозна.
І таки правда: їх «випирають» з роботи, змушують підписати, як і в Марилівці, ознайомлювальні повідомлення про скорочення кадрів. Старий млинзавод, потужністю 209 тонн борошна на добу, виявився непотрібним, і його хочуть закрити. Майже всіх працівників – звільнити, або виставити за ворота. Але це ще пів біди. Справжнє лихо та кричуща несправедливість криється в іншому: працівникам від початку року, тобто від січня місяця, не виплачують заробітної плати. П’ять місяців люди перебувають на межі злиднів, виживають хто як може, навіть на мізерну пенсію пристарілих батьків. А в кожного з них є сім’ї, діти, яких треба годувати та виховувати. Приміром, в Ольги Шикульської – дитина-інвалід вимагає особливої уваги та догляду. Є інваліди й серед працюючих тут. Під скорочення потрапляє й ветеран АТО Сергій Шувалов. Воював чоловік, захищав Україну, а тепер його захистити вже нема кому.
Оббілені й обділені
Статтею 265 КЗпП України передбачена фінансова відповідальність роботодавця за порушення встановлених строків виплати заробітної плати більш як на один місяць. Якщо керівник підприємства умисне не виплачує зарплатню більше місяця, то йому вже «світить» кримінал (ст. 175 КК). Чому твориться такий «безпредєл» у Чортківському КХП, минулого понеділка дізнатися не вдалося, бо новий директор комбінату хлібопродуктів Денис Мартиненко був відсутній на робочому місці.
Але у нашому випадку присутній ще один нюанс. Суть його полягає в тому, що у Чортківському КХП працівників поділили… на сорти. Дивно? Нам також було дивно, допоки не дізналися від присутніх у млині, що зарплату виплачують в усіх дільницях підприємства, крім мукомелів. Враження: ніби ці люди не лише оббілені, а й обділені, начебто й справді другосортні.
А влада що?
Висловивши нам жалі та нарікання, працівники млина поспішили на зустріч із нещодавно призначеним головою Чортківської райдержадміністрації Арсеном Марчишаком. Автора цих рядків запросили також. У кабінеті очільника РДА був ще присутній його перший заступник Іван Заболотний.
Пан Іван ознайомлювався з цією справою заздалегідь. Тому відразу ж поінформував людей, що недавно мав розмову з директором Чортківського КХП Денисом Мартиненком. У процесі спілкування представнику влади повідомили, що млин є нерентабельним, і тому тримати таку кількість працівників у подальшому не можливо. На підставі чинного законодавства України мукомелів за два місяці наперед повідомили про скорочення кадрів. Що стосується заробітної плати, то директор пообіцяв її виплатити до дев’ятого червня. Однак присутні майже в один голос заявили, що цим обіцянкам не вірять, бо їх вже обдурювали неодноразово. Кажуть, що готові до радикальніших акцій протесту – аж до перекриття автомобільної дороги міжнародного значення М-19 на відрізку Тернопіль-Чернівці. Це у тому випадку, якщо їхні вимоги й надалі ігноруватимуться.
«Безпредєл» за ширмою карантину
Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом. З огляду на суттєве порушення законодавства про працю працівники вищезазначеного млина звернулися до Чортківської місцевої прокуратури. Невдовзі звідтіля їм надійшло письмове повідомлення, що звернення скероване до Державної служби України з питань праці у Тернопільській області для проведення відповідної перевірки. Однак доволі швидко у цього питання, як-то мовиться, заклинили гальма. Причина ну вельми надзвичайна – карантин. А якщо – так, то й будь-які перевірки відкладаються на невизначений термін. На високих воротах Чортківського КХП висить оголошення, що у зв’язку з карантином прохід сторонніх осіб на територію заборонений.
Цікава ситуація вимальовується: на підприємстві може відбуватися «безпредєл» у будь-яких масштабах, контролюючі органи зайти туди не мають права, місцева влада також позбавлена прав втручатися, бо це не їхня компетенція, і з людей, мов з рабів, можуть збиткуватися без остраху покарання. Відверто, не знаю, в якій ще цивілізованій країні таке твориться.
Пандемія руйнації
Чому простоює Марилівський спиртозавод і чому закривають старий млин у Чорткові, досі толком ніхто не пояснив і, мабуть, найближчим часом не отримаємо жодної інформації. Не дадуть чітку відповідь, куди мають працевлаштуватися вивільнені люди. Натомість нас продовжуватимуть залякувати коронавірусами чи ще якоюсь пошестю. Оце щоб не рипалися, сиділи вдома та не протестували проти жахливої несправедливості «властьімущих» – новітніх так званих реформаторів.
Пандемія, кажете? Але схоже, що у нас не епідемія захворюваності, а пандемія руйнації. Те, що колишні господарники будували для майбутнього покоління, сучасні «реформатори» нищівно руйнують. Вже не потрібні ні заводи, ні фабрики, ні ферми з коровами, ні спирт, ні навіть борошно. Набагато простіше купити все це десь-інде, перепродати в Україні та заробити на таких оборудках мільйони. Тому подібні історії, як, приміром, з Марилівкою та Чортківським млином, ще матимуть, на жаль, продовження. Поки ми залишатимемося байдужими до власної долі, вони не зупиняться. Але з урахуванням, що у нас «за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте…», нам ще довго не бачити світла в кінці тунелю.
