Просто неможливо не любуватись красою мого міста, хоч і карантин продовжується. Проте Красуня в одних окремих місцях просто сяє і блищить, а споглядаючи на інші, сумом й жалем серденько болить…
Коли йдеш вулицями міста, мимоволі порівнюєш його із дівчиною стрункою в українському строї та з кольоровим віночком на голові. Ось подув вітерець і ті різнобарвні стрічки розлітаються в різні боки розквітлими тюльпанами, іншими клумбовими рослинами, яскраво-зеленою травичкою, кущами та деревами з молоденьким листям. Особливо це помітно в Молодіжному парку, зеленіючими вербами понад рікою Гнізна.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
В різні роки пам’ятається інколи спостерігались такі випадки: йде чоловік чи жінка і тут тобі, мовби ні з того, ні з сього зачинає копати невлаштовану доріжку, а чи асфальт, бруківку. Ще й слова промовляють нікчемні під час того: «А щоб тебе… Що це за країна?… Коли вже тут буде порядок?» – Та тому подібне. Так і хочеться у відповідь заволати грізно: «Не чіпайте мою рідну землю, мою Неньку! Бо ріднішої та гарнішої за неї немає ніде на світі. Ну і що, що там калабаня, вибоїна, бур’ян? Це ж усе моє, рідне. Не смій!» А позаду пам’ятник Героям Небесної Сотні мовчазно тебе підтримує, відчувається це кожнісінькою клітиною, ніби тепло спиною йде. Зрозуміло, і правителям нашим з голови до ніг дістається чимало. Але це вже справедливо, бо є за що. За що ж саме? Розглянемо декілька тих «за що», які видні кожному неозброєним оком і то вже не один рік.
Не хочеться в ці Світлі дні після Великодня поливати свою Дівчину струнку брудом, але ж.. Але припустімо, що вона одягла червоні гумові чобітки і їй те все не страшне. Та неприємне те мешканцям, дітям, її. Діти – вони на то і є діти: правдиві, чесні, без викривленої душі, прямолінійні.
Перерахуємо все таки деякі негаразди в рідному місті. Найперше, це те, що вже більше трьох десятиліть місто немає своєї каналізації. Ніби ото як дитина мала гадить під себе та все чекає, коли ж їй одягнуть підгузник нарешті. Сама ріка Гнізна вже й не плаче, а просто стогне безнадійно тоненьким струмочком, а береги її, особливо набережна поряд міської ради, навіть не прибиралась перед і після Великодня, а лежать вкриті купою галуззя та сміття. Далі – так і не розпочате будівництво зруйнованого пішохідного мосту, хоч зима була надзвичайно тепла, як ніколи. Та що там говорити? Навіть ратуша міської ради так і стоїть в риштовках, будівлі в центрі міста десятки років облізлі, лише приватних підприємців гарно виглядають. Той же Молодіжний парк – там те розпочато, не закінчене, інше розпочато – так і залишене. Коли вже наша Дівчина Струнка стрепенеться і залунає її задиристий сміх? Коли вона тупне червоним чобітком та піде собі в танець, ведучи за собою всіх своїх діточок?
Не хотілося фотографувати нині ті всі негаразди, хотілося лише красу зберігати наяву та в пам’яті. Проте надалі регулярно ми будемо відображати все-все в Теребовлі: і що доброго зроблено, і що залишається поганим.
А в цей час Дівчина наша, незважаючи ні на що, цвіте яскравим цвітом черешень, вишень, ранніх яблунь навіть і линуть понад містом у пилюці(бо немає чим зволожити вулиці) чаруючі запахи із Садиків та Садів…
Віктор Аверкієв, фото автора
