Архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор звернувся до духовенства і віруючих Тернопільської єпархії у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції та карантинними заходами.
Дорогі браття і сестри!
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Нині ми всі переживаємо нелегкі часи через поширення коронавірусної інфекції та запроваджені державою карантинні заходи. Як і кожна проблема, яка стосується людей, ці важкі обставини зачепили і православних християн, віруючих людей, які, через чинні обмеження не можуть відвідувати богослужіння у храмах чи брати участь у церковних таїнствах. А в тих випадках, коли є змога прийти до храму, щоб отримати Святе Причастя чи покаятись у своїх гріхах у таїнстві Покаяння, це робиться з різними обмеженнями та застережними заходами.
Священний Синод видав ряд постанов, які роз’яснюють, як саме можуть відбуватись богослужіння в цей період (https://cerkva.te.ua/svyashhennyj-synod-zatverdyv-praktychni-nastanovy-dlya-yepyskopatu-duhovenstva-i-virnyh-u-zv-yazku-z-pandemiyeyu-koronavirusu/ та https://cerkva.te.ua/svyashhennyj-synod-utochnyv-nastanovy-shhodo-bogosluzhin-v-umovah-posylenogo-karantynu/).
У зв’язку з цими нелегкими обставинами у багатьох людей виникли різні негативні відчуття: дехто впадає у відчай і вважає, що це великий удар по Церкві, а хтось – готовий ігнорувати карантин, аби нічого не міняти у своєму духовному житті та у звичках. Усе це породжує неспокій, сум’яття та душевний біль у багатьох християн.
Багато хто не розуміє, чому Господь попустив цю хворобу. Але ми, як віруючі люди, повинні довіряти Богу і пам’ятати, що все, що він нам посилає – благо. «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі — путі Мої», – говорить Господь. – «Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8-9). Ці слова пророка Ісаї, як ніколи, стосуються сьогоднішнього дня. Ми повинні насамперед пам’ятати, що Господь нас любить, і все, що Він нам посилає чи попускає, – робить це з любові. І ці важкі обставини лише укріплять нашу віру та зміцнять і підсилять Церкву Христову.
Під час розмови з апостолами в землях Кесарії Филипової Господь сказав «… на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Протягом 2000-літньої історії Церкви ці слова збувалися не раз. Церква Христова, як зібрання духовенства та вірних, очолювана Христом Спасителем, пережила і прямі гоніння, і різні заборони, і насмішки, і безліч єресей. Церква вижила і в римських катакомбах, і в таборах Гулагу. Церква за час свого існування пережила не одну епідемію страшних хвороб, які лютували в Європі чи на Близькому Сході. Але все це відбулося завдяки тому, що люди правильно розуміли промисел Божий, усвідомлювали: все, що посилає Господь, Він посилає для нашої користі і нашого спасіння, – а також завдяки усвідомленню людей, що саме вони і є Церква.
Грецьке слово Εκκλησία, яке ми перекладаємо як Церква, дослівно означає зібрання людей, або народні збори. Суть Церкви не у формальному звершенні богослужінь чи промовлянні молитов, а в єднанні в єдиному зібранні Бога та віруючих християн. Поняття «зібрання» як правило тлумачиться в прямому сенсі слова, коли всі члени громади, як місцевої Церкви, приходять до храму і єднаються у спільній молитві в одному місці. Але не завжди всім вдається це зробити навіть у звичайних умовах, коли немає обмежень. І коли людини нема на богослужінні з поважної причини, коли вона хворіє чи перебуває на якійсь праці або в дорозі, чи з іншої непереборної причини не може бути в храмі, – вона не перестає бути членом Церкви. Вона все одно єднається з Христом у молитві, а коли має змогу прийти на богослужіння – і в Святій Євхаристії.
Нині ми переживаємо хворобу, яка вразила увесь світ: когось безпосередньо, хтось просто живе серед людей, які є чи можуть бути хворими. Хтось хворий і знає про це, хтось хворий – і не знає. У таких обставинах не наражати себе та інших на небезпеку є прямим виконанням заповіді Божої «люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:39). Ми повинні берегти себе і своїх ближніх від хвороби, про яку ми знаємо ще так мало і яка через це є особливо небезпечною.
Якщо хтось готовий іти по вулиці, контактувати з потенційно хворими людьми, щоб особисто бути на богослужінні, і вважає, що в цьому виявляється його любов до Бога, він порушує слова апостола любові Іоана Богослова «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4:20). Адже хіба є любов’ю наражати на небезпеку наших рідних і близьких? Чи не краще об’єднатися з ними в молитві та долучитись до богослужіння за допомогою телевізійної чи онлайн-трансляції?
У цей непростий час важливо і першочергово творити в молитві малу, домашню Церкву, об’єднавшись в зверненні до Бога зі своїми домашніми, адже, як сказав Господь, «де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20). Коли кожна православна родина стане до спільної молитви у своїй оселі, у своїй домашній Церкві, а молитва домашніх Церков об’єднається в спільному зверненні до Христа Спасителя, то ця молитва буде набагато сильнішою, ніж коли людина йде до храму, але там не молиться, а просто фізично присутня на богослужінні.
Церква – містичне Тіло Христа, Церква – це не «я і Христос вдвох», Церква – це ми. Всі ми разом – Господь як Глава, духовенство та миряни – творимо містичне тіло Церкви, де б у який момент ми б не перебували. І хоча ми не стоїмо поруч з іншими християнами, з іншими православними родинами в одному храмі, ми творимо єдине молитовне зібрання, ми і є εκκλησία.
Крім того, не треба забувати, що на нас ще й лежить відповідальність за життя та здоров’я наших рідних та близьких, а також за їх душевний стан. Нехай кожен в своїй домашній Церкві молиться, щоб Господь простив нам наші особисті та суспільні гріхи, щоб відвернув від нас цю страшну хворобу, і щоб ми могли повернутися до звичної практики нашого духовного життя.
Коронавірусна інфекція та чинні карантинні заходи у багатьох викликають побоювання: що буде з Церквою, коли загроза хвороби мине і карантин буде знято? Чи люди, які звикнуть до богослужінь онлайн, повернуться до храмів? Чи, після закінчення обмежувальних заходів, будь-яка інша хвороба, навіть знайома і давно відома, не буде викликати у людей страх відвідувати храм? Але нам не треба боятися цього і думати, що якісь обставини чи перешкоди чи гоніння можуть знищити Церкву. Як каже св. ап. Павло, «дав нам Бог духа не страху, а сили, і любови, і цнотливости» (2 Тим. 1:7).
Ми не повинні боятися, що хтось чи щось може знищити Церкву, Главою і Захисником якої є Сам Господь Ісус Христос. Церква пережила багато скорбот, але жодні з них не змогли її знищити. Звичайно, нові обставини життя можуть привести до певних змін у традиціях чи формі тих чи інших церковних чинопослідувань чи звичаїв, але ніяк не торкнуться суті Церкви та її спасительної місії серед людей. Церква завжди залишиться Церквою Христовою, якщо ми будемо твердо стояти у вірі та боротися зі злом, передусім усередині себе, та примножувати любов. «Не бійся, бо Я з тобою; не знічуйся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї» (Іс. 41:10).
Нехай Всемилосердний Господь допоможе нам пережити ці важкі обставини, вийти з них достойно, зміцненими у вірі та з щирим бажанням творити добро нашим ближнім.
Нестор,
архієпископ Тернопільський і Кременецький
