Пишуть різне, мовляв, італійці та іспанці не привчені знімати взуття, коли приходять з вулиці додому. Хіба вже як спати лягають, або душ приймають. А ще – про їхній гарячий темперамент, коли відразу кидаються обійматися при першому знайомстві. Про перше – не знаю. А про друге – свята правда. Пригадується, як ми торік у жовтні з письменницькими друзями заблукали, здається, у Флоренції, як добиралися до автобусного «відстійника», де на нас чекав водій. Везла нас італійка таксистка. Вона теж трохи поблукала з нами, але не приховувала, не ніяковіла від того. Така була щира у спілкуванні! Поки ми їхали (а це з півгодини), ми вже все знали про Софі, так звали ту чарівну італійку з хриплуватим (прокуреним?) голосом, а вона – про нас. І це при тому, що крім італійської вона не знала жодної мови. Однак треба було бачити, як вона активно жестикулювала за кермом то однією рукою, то другою. Добре, що таксівка була з автоматичною коробкою передач. Та ж яким було її приголомшливе очманіння, коли ми почали розповідати про відомих її земляків – співаків Альбано і Раміну Пауер, Челентано, Тото Кутуньйо, акторок – Софі Лорен і Орнеллу Мутті. Дорогою до вокзалу всі гуртом вже співали «Фелічіту», і було таке відчуття, що знаємо одне одного років сто…
І ось тепер, на віддалі часу, порівнюю звичаї і традиції згаданих країн із Індією, про яку, на жаль, у значної частини людей асоціація в основному тільки з брудом. Гадаю, що коли людство почне розрізняти різні види «бруду» (енергетичний і фізичний), то їхні думки зміняться, ще й як! На півдні Індії (найбільше там довелось жити і мандрувати), де спекотно навіть взимку, куди б не зайшов – магазин, музей, невеличка крамничка, їдальня, невеличкі ресторанчики, скрізь знімають взуття. Як вітаються? Намасте – долоні складають докупи і тримають навпроти серця, цим самим висловлюючи співрозмовникові особливу шану й повагу. Кава, без якої европейці (себто ми з вами) дихнути не можемо, тут якось поза увагою. Зате в пошані гарячий чай з молоком і зі спеціями (масала). А досвітні ранки у сім’ях починаються з молитовного правила – і це святая святих. І ще одне надважливе міркування. Достеменно ніхто ще не знає першопричини поширення «корони». Звісно, якщо й справді хтось причетний до цього «розповсюдження» (версії ж є різні), то, без сумніву, вони знають. Тим часом «корона» мутує: у всіх країнах все відбувається за різним сценарієм. Природа «корони» невловима і, перепрошую на слові, надто креативна.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Італія… Довго думала, чому, чому саме в цій країні під прицілом «корони» опинилися найстарші, особливо ж – найвразливіші з них, старенькі? Відповідь прийшла несподівано. З появою Інтернет комунікацій сьогодні практично всі і все знають. Якщо й ні, то почувши про щось для себе нове, можуть скористатися послугами дядька Гугла і тітоньки Вікіпедії. Тому не відкрию Америки, коли вдамся до таких термінів як енергетична структура людини (аура, біополе, тонкі енергетичні тіла, енергетичні центри – чакри). Але, мабуть, не всім відомо, що кожний орган нашого тіла «за щось» відповідає. До слова, у 2010 році світ побачила моя книжка «Спитай у свого Янгола» (видавництво «Богдан»). І там дуже гарно прописані всі ці моменти, зокрема про легені. Проблеми з легенями у подальшому житті мають ті (не беремо до уваги курців), хто часто ображається і носить в собі образи. Всі негативні емоції нікуди не щезають. У даному випадку образи «записують» легені. Так само, як печінка – гнів, злість. Але про це – в іншій статті. Розберемось з легенями. Повертаємось до Італії. Скільки жінок українок виїхало до цієї країни з метою кращого заробітку? Тисячі – сказати мало. Достеменні цифри вражаючі і ніхто не знає правдивої інформації, на жаль. Яка основна робота в наших заробітчанок упродовж останніх двадцяти років? Догляд за старими і немічними. Гм…, а що – в них немає дітей? Чому ж, є. Тільки вони свідомо відмовляються (відмовлялися) бути при живих ще батьках. Куди щезло їхнє терпіння, їхня любов, їхня повага? Вони ж не з іншої планети прилетіли? Я про сучасних італійців. Людина народжується у серці із Божественною іскрою, яку треба упродовж життя підтримувати, леліяти, щоб не згасла. Чому вона у них згасла? Куди поділась? Найвигідніше було наймати наших найтерплячіших у світі українок, аби ті доглядали. Достатньо було заплатити гроші. Зрештою, для італійців це вже стало не просто нормою, а навіть десь, перепрошую, модно, в порядку речей. Виглядає так, що ці ж батьки, за якими не хочуть доглядати їхні вже дорослі діти, щось не те допустили у вихованні своїх чад? От і виходить. У таких серцях поселяються духи гордині та его (про останнє вчора говорив Пантифік перед спустілою площею святого Петра у Римі). Розумієте, про що я? Старші люди тримають у собі образи на своїх дорослих синів і доньок, які кинули їх напризволяще, іншими словами – відкупились. І ця образа сидить колючкою у серці, а енергетично – в легенях. Тому саме легені стали у них найслабшим місцем, найвразливішим, тому їх і «косить»… «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» – відбулося тотальне порушення і буквально ігнорування однієї із важливих християнських заповідей. А останній випадок в Іспанії, коли у притулку для старших, знайшли 24 мертвих тіла? І це сита Европа? Це маємо брати з неї приклад? Що це за такі моральні цінності? Аморальні. Кажуть, що ліс – це легені планети. Яким одного разу виявиться для землян довколишній світ, якщо образиться… планета? Не приведи, Господи. Спаси і помилуй…
У 51-й статті Конституції України написано, що «…батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків”. Згадайте багатовікові традиції нашого народу! Ще й досі по багатьох селах до батьків звертаються на «Ви». У містах, зазвичай, традиції вбивають і нищать. Знову згадую Індію. Уявіть собі, там пенсії передбачені тільки для держпрацівників. Старших утримують в сім’ях, рідше сприяють приватні та релігійні фонди й програми. Така традиція привчила індійців самотужки збирати кошти для пенсії. «Моральна» ж Европа (і ми разом з нею) «нашпигована» притулками для старих і немічних. І дуже часто ці люди (бачила в Канаді) самі збирають собі кошти на майбутнє перебування у таких закладах. І вони не вважають це чимось поганим, бо в суспільстві так заведено. Уявляєте, заведено. Про що йдеться? Обірвалась традиція шанувати не просто батьків, а Рід! Сім’ї виростають у духовному невігластві. Звідки візьметься взірець шанування батьків, якщо нема прикладу для наслідування. Мені показували в Монтреалі (пишеться із «т») костели, які перетворили на… гуртожитки, бо не було кому правити через поповнення у духовних семінаріях. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» – цю християнську заповідь ніхто не відміняв.
На початку 2000-х відомий індійський святий Бґаґаван Шрі Сатья Саї Баба, спілкуючись із групою «білих» паломників (европейці, американці) на тему загальнолюдських моральних цінностей, наголосив, що сучасному людству дуже бракує вітаміну «Б». Присутні зрозуміли цю фразу буквально. Однак Саї, який мав здатність зчитувати думки, розтлумачив присутнім, що мав на увазі насправді: сучасному людству бракує вітаміну, назва якому «Бог». Що тут скажеш: ні додати, ні відняти. Залишається робити висновки, поки не пізно, а пізно ніколи не буває.
