Розповідає Ярослав Григорович про свій хутір живописно. «По той бік – гора, -каже, – а по той друга. А наших десять хат, наче в колисці. Там не тягне мобільний зв’язок: щоб подзвонити, треба особливе місце в хаті знайти чи на подвір’ї. Але для бджіл виявилось чудовою місциною».
Вийде вдосвіта, гляне, як ці божі комахи починають облітуватися – і жити легше.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Коло села Сільце, Підгаєцького району, стоять майже 60 вуликів, про які дбає Я.Г.Шпурко разом зі своєю родиною. Чимало людей мають такі пасіки – скажете ви. Але Ярослав Григорович обходить увесь той бджолиний край однією рукою. Іншу втратив 36 років тому, в перший день роботи у колгоспі «Шлях до комунізму».
Двадцятилітнім хлопчиною, ще не розібравшись до ладу, як вимикати агрегат, який меле зерно, запхав руку, куди не слід. А витягнув пустий рукав…
Шок був такий, що навіть не відчув болю. Лікарня. Зізнається, що тоді були думки усякі, навіть про найгірше. Бо зустрічався з дівчиною, любив її, а тут в один момент став калікою. Тоді ще не казали в селі – людина з особливими потребами, а радили Іванні забути за нього, мовляв, хлопців в ближніх селах вистачає. Але його Іванна відказала: «Якщо я полюбила його з рукою – буду любити і без». Коли чоловік про це розповідав – сльози навернулися на очі. Без неї, каже, було б його життя геть іншим. Бо така підтримка, віра в нього тримає і його, і їх шлюб вже 35 років…
Мають четверо дітей і стільки ж внуків. Зараз в селі з роботою тяжко, то сини зароблять то в Польщі, то в Чехії на сезонних роботах. Але квапляться додому. До хати поміж гороньками, до садку.
– Як почалося захоплення бджолами? – перепитує Ярослав Григорович. – з одного роя, який зловили зі старшим сином, коли косили в садку траву. Так помаленьку надбав, розмножив бджолині сім’ї. А за десять років вже почав з того мати заробіток.
Тяжка то праця, але для нього – в радість. Взагалі, навчився усій сільській роботі лад давати. І косить однією рукою, і город обробляє, і господарку обходить. Бо як інакше? Навіть сусіди кличуть крани ремонтувати чи болгаркою працювати.
А дружина їздить заробляти в Буковель: добре готує, тому на курорті припали до душі її борщі та вареники. Ярослав Григорович не може нахвалитися дружиною. Каже, все любить, що вона готує. Люди намагаються відшукати одне в одному живе зерно, основу. І те здорове зерно попри усякі життєві лихоліття завжди проростає…
Чимало добрих слів висловив Ярослав Григорович на адресу працівників управління та Бережанського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області. Пригадували разом із заступником начальника управління ВД ФССУ в Тернопільській області Г.Радзіхом та страховим експертом з охорони праці Бережанського відділення Ю.Мандрицьким, як ще тільки утворилася структура, допомагали зібрати і правильно оформити всі документи, адже нещасний випадок стався, ще коли Фонду не існувало і всі потерпілі були полишені самі на себе. Як люди почали отримувати страхові виплати, допомоги, медико-соціальну реабілітацію. Як пізніше чудовий соціальний проект – спартакіада для потерпілих на виробництві «Сила духу» допоміг сотням людей з обмеженими можливостями повірити у власні сили.
«Маємо спільно з такими міцними духом людьми, як Ви, – підкреслив при зустрічі зі Я.Г.Шпурком в.о. начальника управління ВД ФССУ в Тернопільській області Ф.В. Бортняк, – відкрити для тих, хто втратив віру в себе, нові можливості. Спартакіада – це вже проект навіть не стільки для тих людей, хто щороку збирається на це спортивне свято зі всіх куточків області для спілкування і змагань, як для тих, з ким нещасний випадок трапився не так давно. Хто ще самостійно не переборов усіх тих страхів, переживань та зневіри у житті, які випали на долю. Добре, що в Ярослава Григоровича від початку була така опора і надія, як Іванна. Наш Фонд теж має бути такою ж опорою для потерпілих на виробництві. Надійною. Щоб кожен, хто має інвалідність, не залишався безпомічним в чотирьох стінах, осторонь суспільного життя. Вони мають знати, що Фонд соціального страхування усім потерпілим на виробництві, застрахованим особам завжди посприяє з оздоровленням, реабілітацією, фінансово.
Співпереживання, милосердя, живий інтерес до долі людей з особливими потребами, які втратили працездатність, – саме такі людські якості виявляють працівники Фонду в області. Бо інакше – просто не можливо. Адже за кожною справою потерпілого на виробництві – чиясь складна доля. І буває, що працівники Фонду – одні з небагатьох, хто цікавиться і допомагає цим людям».
Ярослав Григорович також двічі брав участь в обласних відбіркових змаганнях спартакіади «Сила духу» серед потерпілих на виробництві. І попри не зовсім атлетичну зовнішність, виборов у гирьовому спорті срібло. Бо постійно працює, займається господаркою і сила в руці назбирується. А крім того, веде здоровий спосіб життя, дихає на своєму хуторі чистим повітрям, пильнує бджіл – от і має запас енергії. Каже, що робота лікує людину від непотрібних думок. А ще має для кого працювати. Бо дорожить своєю сім’єю. Обіцяв працівникам Фонду, що знайде час поїхати в санаторій, бо розуміє, що має бути здоровим найперше для своїх рідних.
Справді, чоловік, на якого спрямована сила любові жінки, стає невразливим ні для кого і ні для чого, навіть для власної долі.
