Мене завжди дивували дерева… Особливо крона, кора, коріння, форма і колір листочка. Дерева, так само як і ріки, сонце, небо із зорями, повсякчас виконують особливу працю, без якої нас з вами ніколи б і не було. То ж недарма Всевишній спочатку створив їх, а вже потім – людину.
Раджу відвідати дивовижну виставку львів’янина Ярослава Станчака «Дерева», яка вже кілька днів експонується в арт-галереї тернопільського Бункермузу. Вона обов’язково пожвавить ваш настрій! Дивовижа в тому, що представлені картини вражають своєю незвичною фактурою. І коли не підійти ближче, то може здатися, що на полотні не фарби, а… нитки. Однак, все не так. Це своєрідна техніка накладання фарб за допомогою мастихіна. Мастихін – спеціальний ніж. Його використовують в олійному живописі для змішування фарб, чищення палітри. Одним словом – замість пензля. Полотна насичені веселковими барвами, кожне з них. Було помітно, як відвідувачі зупинялися біля кожного і не відразу відходили. Я й сама помітила, що роботи пана Ярослава довго не відпускають від себе: викликають певний асоціативний ряд, і навіть викликають медитативно-простраційний стан. А це вже перший крок до звільнення від стресів. «Протистояння», «Мрія про політ», «Літня тінь, що стала деревом», «Дилема», «У передчутті весни», «Дерево надії», «Вітер перемін», «Дерева мить. Що переживає дерево цієї миті» – ось лиш неповний перелік назв творчих знахідок мистця. Направду, пишучи цю невеличку статтю, спрямувала погляд у вікно, яке виходить на вулицю. Там старенька яблуня з химерними покручами розлогого гілля. Зустрічаюсь з нею очима щодня упродовж останніх тридцяти років. Тільки тоді вона була менша і стрункіша. Щоосені в листопаді на ній залишається одне червонобоке яблуко, яке вигойдують на своїх крилах осінні вітри. А воно таке вперте (!!!) – тримається до останнього, до першого морозцю. Хм… але я ж ніколи не замислювалася над тим, про що у цю мить думає та яблуня? Навіть якщо животворні соки в ній перебувають у глибокому летаргічному сні. Мабуть, про весну, адже попереду ця благодатна пора року. А якщо за вікном буде літо – то про веселий і дзвінкий дощик.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Дерева бувають різні, але їх всіх, як і нас з вами, об’єднує невсипуча і непроминальна жага до життя. Побачити це і відчути дано не кожному. Ярослав Станчак – один з тих, хто має особливий дар мовою фарби дати кожному з нас унікальний шанс «почути» мову дерев.
До слова. Ярослав Станчак народився у Львові у 1976 році. Навчався у Львівському державному коледжі декоративного та прикладного мистецтва ім. Івана Труша. У студентські роки захопився фотографією. Шість років жив і творив на півдні Італії. Опісля повернувся до України і працював фоторепортером всеукраїнської газети «Експрес». У вільний час займається живописом. Його роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні, Великобританії, Італії та Німеччині.
Фото: Валентина Семеняк
