Світ творчості не просто втаємничений, він безмежний і завжди до кінця непізнаваний. І тільки той, хто занурюється у його безкінечні витоки, сягає мистецьких вершин. Пишучи ці рядки, міркую про талановиту тернопільську художницю Наталю Басараб, нова виставка картин якої презентувалась у гастропабі NATURA.
Кожний новий творчий доробок пані Наталі (пригадайте – пір’я, ляльки, квіти) змушує іншими очима дивитись на довколишній світ і знову і знову знаходити себе в ньому. Саме так. Її мистецтво – це завжди чудовий приклад для всіх нас: працюйте над собою, вдосконалюйтесь, змінюйтесь, збагачуйтесь, розкривайтесь, сяйте… Січневою несподіванкою і приємним відкриттям стала для мене ще одна грань таланту цієї самобутньої жінки: полотна написані у жанрі «ню». На них «… звучить справжня жіноча краса! Та, що підкорює, надихає, дарує насолоду, возвеличує та кидає в безодню… Відверта, глибока, відкрита душею й тілом… Краса, яку може помітити тільки справжня мисткиня, цілована Всевишнім. Такої Наталі Басараб ви ще не бачили і не знаєте». Ця невеличка помітка вкрай заінтригувала всіх, хто вперше читав запрошення відвідати вернісаж.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Авторка представила 21 картину, хоча, насправді, їх у неї значно більше, адже працює вона у згаданому жанрі вже років з десять. Поряд на столику можна погортати каталог з роботами Наталі Басараб, які були розкуплені раніше і відтепер залишаються у приватних колекціях за кордоном. Виставляти свої картини на загальний показ мисткиня довго не наважувалась. Коли ж відчула, що це, нарешті, можна зробити, їй на допомогу прийшла просвітянка Наталя Чорна, яка й взяла на себе всі організаційні моменти. Питання, де краще розміщувати виставки – в арт-галереях чи в кав’ярнях і ресторанах, питання суперечливе. Однак світ змінюється, змінюються світогляди. Змінюємось ми самі. Зрештою, візуальне мистецтво як таке, на мою думку, потребує розширення простору, як фізичного, так і ментального. І не треба забувати, що це один із дієвих засобів, який може допомогти (хоча б!!!) на якусь мить вгамувати шалений потік думок сучасної людини, яка, для прикладу, зайшовши до гастропабу, і побачивши перед очима чудові картини, не потягнеться відразу шукати у сумочці смартфон… І тоді час на якусь мить вже й справді може зупинитися і розчинитися, так само, як і думки.
На вернісажі мені найбільше сподобалась картина, де жінка, яка й так чи не у всіх асоціюється із гарною квіткою, ніби виростає із квітки, продовжує її, і, зрештою, сама нею стає. Презентовані твори – без назв. Тому споглядальники мають повну волю для уяви і міркувань. І хто б що там не повідав, але під час перегляду полотен мені спало на думку таке: саме жінка пензлярка (не чоловік!) здатна чутливіше створювати через фарби і світлотіні неймовірні жіночі образи-характери. Миловидна, ніжна, сильна, пристрасна, непокірна, окрилена, любляча, закохана, одухотворена, невгамовна, радісна, замріяна – неповний перелік рис характеру жіночих образів, з якими можна познайомитися на вернісажі (вул.. Шептицького, 11), який триватиме місяць.
Фото: Валентина Семеняк
