Кожний Новий рік – це новий день у нашому житті, нова його сторінка. Сьогоднішній день подарував мені зустріч із чудовим містечком на Тернопіллі – Збаражем. Якби Ви тільки знали, як я люблю ось такі невеличкі, як тепер модно казати, атмосферні місцинки! Хоча, між іншим, атма – мовою санскриту – Душа, сфера – й так зрозуміло. Тож моя душа відпочивала, споглядаючи мальовничі краєвиди старовинного й пронизаного історією міста. Містяни залюблені у своє затишне “гніздечко”: ошатні доглянуті будиночки, трапляються подекуди старенькі – як ознака проминальності Часу. “Вишиваний” місточок через річечку – справжнє диво (оздоблений різнобарвними кришечками від пластикових пляшок). Ряд дерев, дорогою до центрального майдану, “вбраний” у вишиті спіднички. А ялинка із пляшок! І все це з підсвіткою. Тож уявляєте, яка дивовижа о вечірній порі? Цими вуличками ступали – незабутній Іван Франко, наймолодші Герої з Небесної сотні Назар Войтович та Устим Голоднюк…
Підпирає тутешнє небо могутній і величний старовинний храм святого Антонія з Падуї та святого Юрія Мученика. Храми такого зразка розкидані по всій Європі. Тільки там вони “відпуцовані” і збережені. А цей храм вразив своєю осиротілістю і забутістю: в окремих місцях (де відпала штукатурка) плямами ясніє цегла. Немов зранений птах, що простягає крила-руки і просить про допомогу. Так, руки… Вони на самому вершечку замість хреста. Відкриті долоні, простягнуті до неба, просять про допомогу. Долоні прострелені у війну німецьким снайпером… На цю важливу деталь звернув мою увагу мешканець Збаража – письменник Володимир Кравчук. Справді, коли не придивлятись, то можна й не помітити. Коли я уважно вчитувалась у прикріплену до стіни пам’ятну таблицю до моїх ніг згори відколовся і впав невеличкий камінчик. Підняла голову і побачила вгорі пташку, яка примостилась скраєчку ліпнини. Це був голуб. Він жив своїм життям, так само, як і храм. Але для мене це був особливий знак, адже голуб – не лише птах, але й своєрідний символ миру. Таке визначення птах отримав тому, що після великого потопу приніс звістку про те, що вода відступила. А ще символізує душу людини та її зв’язок з Богом, будучи посередником між небесним і земним життям. Про що хотіла мені сказати у Збаражі Божа пташка?
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Фото: Валентина Семеняк
