Ще до снігу в Соколові Бучацького району ініціативні мешканці показали гарний приклад, як власними силами можна покращити своє село — відремонтували шматок дороги. Замовили за свої кошти шість тонн щебню і підсипали ями, через які вже набридло проїжджати. Організував ремонт дороги 21-річний Тарас Сенів, допомогли розкидати каміння кілька мешканців вулиці Зубринка, а 28-річний сусід Василь Лесюк, який нині на заробітках за кордоном, долучився фінансово. Про асфальтовану дорогу, звісно, й далі мріють, а наразі тішаться тим, що самотужки зробили.
Тарас цікаво описав у Фейсбуці, як вони з односельчанами підсипали шлях до темної ночі. Його розповідь чимось нагадує «ланцюжок» із казки «Ріпка». «Прийшов я розгортати щебінь. Сусід Петя Панькевич ішов зі школи, зупинився поговорити. Іван Татарчук виніс нам ще одну шуфлю і ми почали працювати удвох — я і Петро. Потім підключився Ростик Волощук. Уже вечоріло і нам треба було підсвічувати, щоб бачити, куди сипати каміння, тож він це робив. Далі прийшли ще два сусіди, теж школярі, зі своїми інструментами і тачками. Почали допомагати.
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Потім підійшов Петро Баглей з шуфлею і тачками і теж взявся допомагати. Уже нас шестеро! Хлопці настільки швидко все робили, що я не встигав давати доручення, куди везти чергові тачки щебню! Одні працювали біля однієї купи, інші біля другої. Надворі вже ніч. Бігаємо з ліхтариками, тачками і шуфлями і «латаємо» дорогу. Їде Володимир Николюк, зупиняє автівку, запитує, чим допомогти. Береться до роботи. Згодом ще долучалася молодь, але я вже не рахував, всі були захоплені співпрацею! Кожен щось робив: хтось возив тачками каміння, хтось накидав, вирівнював його на дорозі, хтось підсвічував ліхтариком. Люди, я вражений! Ви настільки класні й відкриті!» — йдеться в дописі.
Тарас цьогоріч закінчив ТНТУ, розвивався в підприємництві, а нині його призивають на строкову службу. Хлопець — вихованець громадської організації «Бучач-АРТ», долучався до різних соціальних проєктів.
— У Соколові лише центральна дорога заасфальтована, всі решта вулиці ґрунтові. Востаннє нашу Зубринку ремонтували після повені у 2008-ому, — розповів Тарас. — Тоді держава виділила чималі кошти на ліквідацію наслідків стихії: зробили мости, частково підсипали дороги, розчистили рови. Але з роками стан доріг знову погіршився… Через те, що не розчищають рови, шлях часто замулює. Нам набридло їздити ямами, грузнути взуттям у болоті, тому вирішили трохи поліпшити ситуацію. В об’єднаній територіальній громаді багато проблем, наразі не можуть вирішити питання доріг.
Ще влітку ми з сусідом хотіли привезти щебню і засипати ями, але не організувалися. Тепер мене фінансово підтримав сусід Василь і ми влаштували толоку. Я замовив шість тонн щебню в Бучачі, заплатив разом із доставкою 2520 грн. Підсипали близько 300 метрів дороги на нашій вулиці. Люди хочуть щось робити, тільки потрібні організатори. Думаю, що ми могли б навіть до асфальту дійти, але у мене не вистачає навичок, щоб це організувати. І наразі не маю змоги, бо нині я — солдат. Дороги — це суцільна проблема у нашій країні, але чим більше говорити, хто це має вирішити за нас, тим довше нічого не буде зроблено. Наша молодь бачить проблеми і хоче їх вирішувати, тому треба їй дати можливість. Часто люди самі не роблять нічого й іншим відбивають бажання. «Та то замало щебню…», «Що дасть підсипати той шматочок дороги?», «А чому держава це не робить?» — такі та інші фрази доводилось мені чути, але добре, що маю однодумців. Я взявся за ремонт дороги, тоді до мене долучилися інші. Бо якщо спершу намагатися усіх переконати, довго просити, то можна набриднути зі своїми ідеями. Треба починати з себе! Приємно, що мене підтримали сусіди. Сучасна молодь зовсім не втрачена: моє покоління мислить, аналізує, діє конструктивно.
«НОВІЙ…» вдалося поспілкуватися через інтернет також із Василем Лесюком, який дав частину коштів на ремонт дороги. Чоловік нині на заробітках у Німеччині, проте не забуває про рідний Соколів.
— Ще влітку ми з сусідом Тарасом спілкувалися про політичну ситуацію в нашій країні і плавно перейшли до проблем нашого села. Вирішили, що скинемось грошима і купимо машину щебню, щоб відремонтувати нашу вулицю, так і зробили, — каже Василь. — Зараз я на роботі в Німеччині, тож не міг фізично допомогти, але став частково інвестором і мені дуже приємно. Ми купили шість тонн щебню, можливо, тепер ще хтось нас підтримає з людей і продовжить ремонт дороги. Прикро, що наша ОТГ не може заасфальтувати дороги у селах. Коли засновували громаду, то обіцяли, що буде проведено капітальний ремонт дороги з Соколова до Скоморохів, та наразі нічого не зроблено. У нашому селі погані дороги, мабуть, тільки 10 відсотків заасфальтовані, решта — ґрунтові. І це в ХХІ столітті… Пригадую, коли я був малим, думав, що колись у нас заасфальтують дороги і буде цивілізація, але, на жаль, за стільки років нічого не змінилося… У Німеччині висока якість життя, ідеальні дороги, тротуари, велодоріжки, всюди чистота і порядок. Громадяни там мають більше влади, ніж сама влада, бо платять податки. Хочеться вірити, що колись і в Україні буде гідний рівень життя.
