У селі Дзвиняча Збаразького району, що на Тернопіллі, на стіні місцевої школи урочисто відкрили меморіальну таблицю українському поету, лауреату Шевченківської премії, політв’язню, уродженцю цього села – Івану Гнатюку.
Після її освячення відбулась мистецько-літературна частина, участь у якій взяли педагоги та учні школи, гості: Інна Дзьоба – педагог організатор, директорка школи Галина Іванчук, вчителі української мови Ольга Руда, Галина Клепач, в.о. сільського голови Алла Волянюк, завідувач кафедри української філології та суспільних дисциплін Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка Олег Василишин, Микола Кибалюк – (Вишнівецький замок), Олександр Смик – очільник обласної організації НСПУ, письменник –Зіновій Кіпибіда. До слова, появі меморіальної таблиці завдячуємо письменникам Олександру Смику та Зіновію Кіпибіді, а ще – Володимиру Кравчуку (Збараж). Письменниця Марія Назар ознайомила присутніх із епістолярною спадщиною, яку ревно оберігає у своєму домашньому архіві. Коли вона працювала вчителькою в школі, то разом з учнями листувалась з поетом. Зустріч відбувалась у кімнаті, яку віднедавна перейменували на світлицю імені Івана Гнатюка. Звісно, експонатів не багато – тільки творча спадщина, адже у Дзвинячій не збереглося навіть хати, де мешкала родина. Через репресії знищено було все. Та незнищенною залишається пам’ять.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Адже віднині сільська школа носитиме ім’я відомого українського поета Івана Гнатюка. Влучно охарактеризувала його львівська письменниця Любов Проць у своїй статті « Душі вогонь і динаміт» в газеті «Слово Просвіти» з нагоди 90-річчя славного краянина (цитую): «Іван Гнатюк (1929—2005) – поет, народжений «з вогню Тарасового Слова». Його найвищі «університети» – сталінські тюрми і табори. Не дивно, що свою життєву дорогу митець означив як «хресну», бо шлях цей був устелений колючим терном: муками, стражданнями, болем… І все ж – «Кожний стукіт серця – Україна»! У цьому одному-єдиному рядку – весь Гнатюк: самовідданий і жертовний, незламний і непохитний. Патріот. Бунтар. Шевченківський лауреат. Лицар Слова і Духу. Незабутній Іван Гнатюк і в житті, і в літературі завжди був «не як усі»: різкий і гострий, непоступливий і безкомпромісний, імпульсивний і непередбачуваний… Одне слово, така собі цікава вибухонебезпечна суміш вогню і динаміту, з якою слід було поводитися вкрай обережно, інакше – спалахне й обпалить палючим дощем дошкульних слів: завжди об’єктивних і справедливих, хоч не завжди милих та приємних для вуха і серця. Він не вмів говорити пошепки, впівголосу. Навіть там, за «колючим плетивом дротів» лютої Колими, так і не навчився обходити гострі кути небезпечних ситуацій та прикрих розмов, – повсякчас прямий і гострий, як відточена стріла. Леонід Череватенко влучно «змалював» поета: «Невисокий на зріст. Гострі блакитні очі. Зодягнутий скромно, але охайно. Та головне – погляд: немов цвяхи забиває».
Фото: Валентина Семеняк
