«Життя – жнива в своїй найпершій суті». Під такою філософською назвою відбулася зустріч із донькою письменника (світлої пам’яті) Богдана Бастюка – Іриною Звір. До дружного спілкування у Тернопільській обласній науковій бібліотеці долучились Надія Брикайло, вчителька Мишковицької ЗОШ, Наталія Луговська – провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури та бібліографії, тернопільські письменники Тетяна Дігай, Марія Гуменюк, Ольга Кміт, поети Василь Дерій, Олександра Кара, Богдан Кушнерик, Василь Глемба, очільник Тернопільського обласного літературного об’єднання Зіновій Кіпибіда, народний артист України Гриць Драпак, бібліотекарі книгозбірні.
Зустріч відбувалася у незвичному форматі: інтерв’ю-спогад із донькою поета. Але кожний із присутніх доповнював розмову своїми споминами-враженнями. Вийшла тепла і щира бесіда про зв’язок поколінь.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Тату, розкажи ту історію, як ви їхали на санях вкриті, просили ми не раз батька, – згадує пані Ірина. – Як він все це захопливо розказував: «Їхали саньми, стояв тріскучий мороз, запряжені коні, зоряне небо, кожухами нас із сестричкою обтулили, мама з татом сміються, жартують». Заради таких митей треба жити. Щороку, коли ми йшли в Мишковичах на Святвечір до батькової матері – до моєї бабусі Катерини, до дідуся Івана, то щоразу просили: – Тату, розкажи ту історію, як ви їхали на санях вкриті. Теперішні діти мають все, але вони часто почуваються нещасливими… Кілька разів батько не вступав на навчання туди, куди мріяв, працював в автошколі у Микулинцях, добирався пішки в благеньких чоботах, але з яким захопленням розповідав, як старші наставники передавали йому свої знання. Все було щиро, просто і природно. І вже від того батько був щасливим. Велике значення у житті мав для нього рідний дід Петро, є припущення, що він служив офіцером в австрійсько-галицькій армії. Виховання батька – то розмови з дідом. Біля річки, на луці, випасаючи корову, при таких простих речах формувався майбутній письменник.
Особливим у його житті був львівський період: навчання у сільськогосподарському інституті. Він зустрічався з молодими людьми, які були залюблені у слово. Роман Іваничук, Володимир Яворівський, Богдан Чепурко, Марія Чумарна. Йому давали ключ від сімейних бібліотек і він замість того, щоб йти на пари, поринав з головою у чтиво. Якось потрапила йому до рук книжечка Володимира Підпалого «В дорогу за ластівками». Поезія настільки вразила, що він поїхав до Києва шукати Підпалого. Знайшов адресу і вони щиро заприятелювали: душа в душу. Той навчив його прискіпливо редагувати написане. Тож згодом, коли батькові приносив хтось вірші, він міг все перекреслити і залишити кілька рядочків.
Окрема тема дід Іван. За завданням Богдана той ходив до людей і записував спогади, які потім увійшли до відомого вже роману «Сопигора». Це не просто історія галицького села, це правдива історія всієї України. «Богдан Бастюк: мистецьке чотирипілля» – назва книги, яку відразу після смерті письменника видрукував його добрий приятель Петро Сорока. Там є такий рядок: «Вершина творчості Бастюка – це трилогія «Сопигора». Власне, тут є історія вже згаданого діда Івана. Один з героїв є його прототипом. Цю книгу постійно беруть в бібліотеці, люди її потребують, бо вона все у когось на руках. Та й читається, напрочуд, легко.
Цікавою була співпраця з народним артистом України Григорієм Драпаком. Ось як він згадує про цей період у житті:
– Якось почув гумореску, яку читав Володимир Барна. Я мало не впав. То хто такий? Хто її написав? А вже увечері спілкувався по телефону із автором. Вирішив прочитати на концерті у Березілі. Дзвоню та й кажу, щоб прийшов, а Богдан відповідає: «Не можу, бо у свахи в Миролюбівці празник. Я про це так і сказав зі сцени. Сюжет цей зняло ТВ-4 і показало в ефірі. На другий день дзвонить до мене Бастюк і каже, що ти там такого набалакав, всьо село знало, що я був на празнику? Так ми почали колегувати, зустрічатись. Він дуже тонко відчував гумор. Згадайте його «Гробівець», що став знаменитим на увесь світ. Палац «Україна», творчий вечір Миколи Луківа. А тоді якраз йшов телесеріал «Багаті теж плачуть». Богдан Бастюк написав таку посерійну гумореску, що коли я її читав, то зал просто аж стогнав від сміху. Він мав почуття міри, почуття – писати без «водички». І зараз ті гуморески продовжують жити, і люди це пам’ятають. Відношення до гумору зараз одноразове, якщо раніше були якісь рамки, без масних слів, то зараз рубають з плеча. Але в нас у галичан є свої культурні традиції. Я йому міг розповісти якийсь анекдот, а він наступного дня вже дзвонив і читав віршовану гумореску. Він піднімав дуже важливі теми, особливо тоді, коли точилася ворожнеча між конфесіями, це була величезна проблема.
Яскравим доповненням до творчої зустрічі стали пісні на слова Богдана Бастюка у виконанні Юрія Біркового (відеоряд), вірш «Над рікою», який декламувала учениця 9-го класу Яна Бойко (у супроводі скрипки). А ще – перегляд телезустрічі «Літературна вітальня» за участю незабутніх – ведучого Петра Сороки та поета Богдана Бастюка.
Валентина Семеняк, фото автора
