Усе наше людське «я», самоусвідомлення, світогляд і культура розташовані на певній ментальній території, яка має чіткі межі. І цілком може бути що, власне, мова і є тим олівцем, котрий окреслює нас по периметру, означаючи як особистостей. Маркує кордони, за якими нас вже не існує. Адже Вітґенштайн казав, що “межі моєї мови означають межі мого світу”. А він був з тих, кращих людей. Особисто я був би не проти, якби на Вікі на ілюстрації до статті «Людина» було його фото.
Перегляньте також:
У словосполученні «російськомовний українець» одразу на старті закладений певний оксюморон та логічна хиба, які створюють певний натяг для них самих, змушених жити в одній культурі, але розмовляючи мовою іншої. Оце накладення двох світів розмиває їхню світоглядну картинку, бо для них обидва рідні, але вони не збігаються ні ментально, ні територіально, і від цього їхня картинка розмивається і двоїться. В ідеалі для них було б запаралелити ці два світи, але це автоматично означає анігіляцію одного із світів. І ми всі чудово знаємо якого.
Російськомовний українець був би такою ж екзотикою, як іспаномовний українець чи суахілімовний, якби їх не було так багато, та вони не були народжені тут і вперто тримались свого світу. Як у старому анекдоті про малого африканця, який нарікав у молитвах до бога, а той йому пояснював, що це все влаштоване для комфортного існування під пекучим сонцем і розігрітим повітрям. На що той розпачливо апелював – а чого ж я тоді народився у Львові?
Російська мова чудесно підходить для російської культури, тої нормальної, не русского міра, а культури Єсєніна і Рєпіна. Нею чудесно описувати хороводи і порослі березами круті береги Єнісєя. Але не лани і кручі. Чехов стовідсотково не відбувся б як письменник, якби писав українською. Але і для Прохаська російськомовне письмо означало б літературну смерть.
Тому, коли я дивлюсь на поточного Президента, я розумію, що він – не про українську культуру. Він може вивчити мову як вхідний квиток на українську територію, але для культури цього критично замало. Рівень доступу зовсім не той.
Тому за справді смішним і трохи підтомленим мовним питанням стоїть величезне культурне питання. І це як дві тектонічні плити, на стику яких страшне тертя, витоки магми, нестабільні ґрунти і активна сейсмічна зона. Періодично трясе так, що бляха-муха.
А деяким то дуже припікає.
Від свічечки літери ї.
