І, дивлячись на її яскраві фотографії з «тихого полювання», з нею неможливо не погодитися!
— Не так люблю їсти гриби, як люблю їх просто збирати і насолоджуватися, — зазначає пані Альбіна. — Неспішні прогулянки лісом — це такий неймовірний релакс! Я люблю ліс, а він віддячує мені взаємністю: то все золото осіннього листя вкупі з неймовірними краєвидами подарує, то грибочка, що притаївся під листком і чекав, здавалося, саме мене…
Перегляньте також:
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
Як я захопилася «грибалкою»? Пригадую, коли була малою, батьки ходили до лісу на опеньки, а нас із сестрою… з собою не брали! (Сміється, — авт.) Тоді, щоправда, я не дуже з цього приводу сумувала, бо мала інше, співзвучне захоплення — рибалку, якою захоплювалася з дитинства і яку люблю донині… Згодом, уже коли була заміжньою, завітали якось із чоловіком у гості до друзів, котрі живуть під самим лісом. Пішли прогулятися до лісу, побачили гриби і… пішло-поїхало! З того часу (а було це добрих 15 років тому!) та-а-к це діло полюбили!.. У «грибний сезон» не уявляю собі і дня без вилазки на гриби, і, хвала Богу, що чоловік зі мною солідарний! (Сміється, — авт.) Збираємо гриби найчастіше у себе на Шумщині, інколи ще в сусідню Хмельниччину заїжджаємо — вона від нас буквально за 10 кілометрів. Шумщина – край благодатний для «грибалки», знаю, на Київщині багато наших знайомих по гриби ходять із… радіаційним дозиметрами, а у наших місцях, на Іловиці, усе екологічно чисте.
Спеціальних «грибних» прикмет не маю, хіба що, окрім уже звиклих місць, де знаємо про грибниці, намагаємося щоразу поїхати кудись до лісу, де ще не були… А ще всім кажу, що ніколи не можна у лісі гриби копати чи топтати – навіть якщо це старий червивий гриб чи мухомор. Якщо ви його не їсте, то їдять тварини чи комашки, хай буде, для чогось він створений Богом чи природою… Найбільше я люблю збирати осінні гриби — цікавіше їх вишукувати, коли їх небагато, аніж «косити» усе підряд… Походити, пошукати, позаглядати під кожним деревцем — у цьому вся «сіль»… Я днями, коли знайшла у лісі першого в «осінньому сезоні» білого гриба, та-а-ак вже йому тішилася! Добрих пів години його розглядала, фотографувала… Для мене це справа для душі. Я в Фейсбуці знайшла групу «Гриби України», засновану мікологами, вона дуже пізнавальна! Уже другий рік я в цій групі і щодня дізнаюся там щось нове.
Я завжди кажу: не буває любові без взаємності — ні до людини, ні до справи, ні до будь-чого, от у мене з грибами теж така ж історія. Цього літа мені пощастило на рекордний грибний урожай — за три дні «тихого полювання» зібрала… майже шістсот білих грибів! Однак грибного меню на все літо у нас не було – частину роздали, частину заморозили і законсервували. Але щоб кладовка і морозилка у мене були забиті грибами, то ні… У нас, коли є гарний урожай грибів, то відразу ж усі мають гриби — друзі, родичі, знайомі. Я люблю і готувати, щоб себе та рідних потішити, і роздавати. Колєги за кордоном щороку чекають на баночки з моїм «фірмовим» варенням і маринованими грибами…
«Мої» гриби – це всі гриби! Я люблю всі фрукти, всі овочі, всі квіти, всі дерева, і так само всі гриби! Люблю шукати білого гриба – він більш такий примхливий, не завжди він є у лісі, особливо осінній… Опеньки найбільше любить мій чоловік, я ж дуже люблю збирати рижики – цього року, правда, ще їх не бачила… Гриби «парасольки» — це взагалі супергрибочки! Вони навіть не те, що умовно їстівні, як-от опеньки (гриби отруйні або їдкого смаку в сирому вигляді, але цілком їстівні після ретельної кулінарної обробки), а їх достатньо помити, занурити в збите яйце та сухарі, посолити-поперчити – і відразу на пательню! Смакота — пальчики оближете, куди там відбивній! Ми днями були у лісі – то «парасольок» море, аж три відра назбирали, бо самі до кошика просилися… То одне відро віддали мамі, одне — сусідці і одне залишили собі.
Про те, що, мовляв, «грибалка» – не жіноча справа, ніколи не доводилося чути. А от коли з чоловіком раз чи два на тиждень ходимо разом на рибу, то там, бувало, уже хтось і «підколе»… (Сміється, — авт.) Хоча я не бачу й тут нічого такого, ну, є в людини таке хобі…
Нещодавно ми з чоловіком повернулися з Німеччини, то я навіть там не втрималася і пішла на гриби до лісу. Тамтешні ліси, звичайно ж, не такі, як у нас, та й довелося взяти з собою фотоапарат «для прикриття», аби німці нічого крамольного не подумали про панянку, яка в лісі в землі колупається, проте кілька грибів таки знайшла… (Сміється, — авт.) Мій німецький грибний «улов» — кілька моховиків і один білий, зате який білий — він заважив грамів на шістсот, справжній велетень! Так що хто любить гриби, збиратиме їх навіть у Німеччині!
