Пізно ввечері 13 жовтня 28-річному громадському активісту із Бучача Романові Довбенку спалили автомобіль. «Горить твоє авто!» — зателефонував стривожений сусід. Приїхали пожежники, загасили, але транспортний засіб уже не відновити. Того вечора Chevrolet Aveo була припаркована біля будинку матері активіста. Роман з дружиною і донечкою мешкають окремо. Активіст із товаришем негайно прибули на місце події. Звісно, був шок, але такого можна було очікувати — погрози активістові через громадську діяльність і принциповість надходять часто.
Роман має неабиякий авторитет і довіру серед мешканців Бучацького і Монастириського районів. Якщо у когось щось стається чи комусь потрібна підтримка у вирішенні складного питання, тоді не поспішають до поліції, не звертаються до місцевих органів влади, а відразу до Романа. Активіст є беззаперечним лідером громадської думки. Попри те, що він часто бореться з бездіяльністю правоохоронців, навіть у їхніх рядах є люди, які поважають активіста й інформують його. Через громадську роботу чоловік водночас нажив чимало ворогів. Ми поспілкувалися з ним наступного дня після інциденту.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
— Романе, про часті погрози на твою адресу ти неодноразово повідомляв у соцмережах, у зверненнях до поліції. Підпал авто — це помста?
— Навіть не сумніваюся, що це помста за громадську діяльність. Замовники і виконавці — група ображених на мене людей, які об’єдналася проти мене. Підозри падають на бучаччанина Петра Шеремету, який свого часу працював начальником розшуку в Івано-Франківську та начальником Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) в Тернопільській області, начальника Бучацького УТМР Василя Сеника, якого за моїм повідомленням затримали п’яним за кермом, справу доведено у суді, його позбавили права керувати автомобілем, а ще на сумнозвісних мешканців райцентру Марію Панькуш, Володимира Дручка, Михайла Маценька та ін. Маю інформацію, що вони кілька разів зустрічалися в ресторані Шеремети «Гостинний двір», де в «тихій» розмові лунало моє прізвище.
— Які події передували підпалу автомобіля?
— Нещодавно я викрив нелегальну заправку в Бучачі, яка, за чутками, належить Петру Шереметі. Кілька разів люди скаржилися на діяльність цієї заправки, але я не мав часу нею зайнятись. Та якось Шеремета почав коментувати мій допис у соцмережі про затримання п’яного директора районного лісгоспу Ігоря Романишина. Я викликав поліцію до Романишина, знімав усе на відео. У коментарі Шеремета похвалив Романишина, що той, мовляв, «молодець, бо не дав активісту хабара». Це мене обурило! «Скоро буде ще один «молодець», але через незаконну заправку…» — написав я. І взявся перевіряти діяльність тієї заправки. Приїхав туди, викликав поліцію, вів пряму трансляцію усю ніч. Правоохоронці лише робили вигляд, що щось роблять. Насправді не встановили, кому належить заправка, не перевірили, чи зберігається там пальне. Пожежники лише обгородили її стрічкою, говорили, що витікає солярка, але так нічого й не з’ясували. Зрозуміло, так відбувається тому, що у Шеремети є «дах» — це його рідний брат по матері Василь Джиджора — начальник управління внутрішньої безпеки області. Мій рейд, однак, набув чималого резонансу в районі, і через два дні заправка «виїхала».
— Після історії із заправкою надходили погрози?
— Від Шеремети не було прямих погроз, але з надійних джерел знаю, що колишній УБОЗівець і його брат готують проти мене провокацію, можуть спробувати підкинути наркотики або вибухівку. Шеремета «має на мене зуб» ще й через те, що я відмовився підтримати кандидата в народні депутати Романа Василіцького. Двічі зустрічався зі мною з цього приводу, пропонував гроші. Просив, бо знає, що в мене величезна аудиторія читачів в інтернеті, є вплив на громадськість. Прямі погрози маю від інших осіб. Зберігаю скріни, записи телефонних розмов. Нещодавно мені погрожував Михайло Маценько, з яким я особисто незнайомий, але він тісно спілкується з Марією Панькуш, а ще подейкують, що він працював в охороні Шеремети. Нещодавно він ні з того, ні з сього повідомив у поліцію, що нібито я перебуваю за кермом в алкогольному і наркотичному сп’янінні. Патрульні гналися за мною з мигалками. Нічого не підтвердилося. Навіщо це робив? Не знаю. Я написав про нього пост у Фейсбуці. Між нами почалася приватна переписка, у якій він пригрозив мені. А загалом погроз на мою адресу було багато… Майже від кожного водія, якого за моїм викликом затримували п’яним. Чимало погроз було від Володимира Дручка — друга Василя Сеника. Ну і само собою — від Марії Панькуш, яка ненавидить мене. Вона не приховує цього, може на вулиці сказати моїй дружині, що візьме нашу дитину за ноги і буде товкти до дерева… Були випадки, що до мене застосували фізичну силу, поліція порушила кримінальні справи, одну особу притягнуто до відповідальності.
— Через що у тієї жінки така ненависть?
— Я відвідував спортзал, вона теж туди ходила. Почала привселюдно мене ганьбити: «Твій тато їздить п’яний. Якщо ти такий чесний активіст, то повідом у поліцію…» Я не розумів, чому чіпляється, а потім дізнався, що вона — рідна сестра бучацького мільйонера. А ще свого часу вона працювала у мого батька в магазині і затаїла образу за те, що він її звільнив. Почала писати мені зневажливі коментарі, ніяк не заспокоювалася. У відповідь я пішов до ігрового залу, де вона неофіційно працювала, і зняв усе на камеру. Це ще більше її розлютило. У той час я «воював» з головою Бучацького районного суду Володимиром Федорончуком. «Якщо не відстанеш від судді, твій батько заплатить…» — якось пригрозила. Дізнався також, що вона має каламутні фінансові «оборудки» з багатьма людьми. Мій батько свого часу позичав у неї певну суму під розписку, повернув при свідках, але не забрав розписку. Після конфлікту вона помстила — подала до суду і виграла, бо має приязні стосунки з суддею. А ще Панькуш безпідставно звинуватила свою колегу у викраденні коштів, підіслала бандюків «вибити» гроші. Та жінка зверталася до правоохоронців, але їй відмовили у порушенні провадження. Нині сенс життя Панькуш — знищити мене.
— Це вже не вперше нищать твої авто. Пригадую, ти писав у соцмережі, що потрощили дві твої автівки… Знайшли винуватців?
— Це було після того, як у нетверезому стані затримали головного мисливця району Василя Сеника.
Роман ходив у суди по справі головного мисливця району Василя Сеника.
Маю інформацію, що до цього причетний вище-
згаданий Дручок. Перед тим він із таксистами перегородив мені дорогу і погрожував. Я викликав поліцію. А потім уночі побили мої авто, які були припарковані в центрі міста. Справа так і не розкрита, хоча один таксист зізнався, що возив на те місце вночі Дручка. Через кілька місяців Дручок підійшов до мене і запропонував добровільно відшкодувати побиті авто, але за умови, що я більше не буду про нього писати і видалю відео, на якому він лається…
— Ти розумів, що після погроз може бути розправа?
— Відчував, що станеться біда. Тривалий час залишав автомобілі під відеокамерами. Бувало, під’їжджали автівки, приглядалися, але не наважувалися щось робити. А тут на два дні дав мамі автівку, припаркувала біля свого будинку. Мабуть, стежили… Чітко видно, що це підпал. Чимось облили ліве переднє колесо. Слідчий запевнив, що вніс справу до ЄРДР, але сумніваюся, що будуть шукати зловмисника. Вважаю, що це не просто пошкодження майна, залякування, а замах на моє життя.
Бучацький активіст викриває незаконні вирубки лісу.
— Проти тебе також порушено чимало кримінальних проваджень із подачі деяких осіб, яких ти згадував. У чому тебе «підозрюють»?
— Тиснуть різними способами. Проти мене було порушено п’ять чи шість справ. Ці кримінальні провадження — здебільшого справа рук Марії Панькуш і голови районного суду. Суддя злий, бо я не даю йому можливості продавати справи щодо водіїв, яких затримують п’яними за кермом. Ходжу на засідання, виступаю понятим, свідком, знімаю усе на відео, словом, контролюю. Судді це дуже не подобається. Наразі одна справа проти мене передана до суду, інші закриті через відсутність складу злочину. До суду довели справу щодо інциденту з Панькуш. Якось вона підіслала до мене знайому, щоб та спровокувала конфлікт. Півтора години та обзивала мене в центрі міста. Я викликав поліцію. Приїхали правоохоронці, однак не поспішали документували.
Тут нагодилася Панькуш і при правоохоронцях «зарядила» мені ляпас в обличчя, нігтем штрикнула в око. Коли вона намагалася завдати другий удар, я хотів відбити руку і ненароком зачепив її обличчя. Вона ступила назад, послизнулася і впала головою до бруківки. Експертиза показала, що у мене легкі тілесні ушкодження, а в неї не було ушкоджень на обличчі. Голову розбила внаслідок падіння, яке не було причиною удару. Тоді вона найняла адвоката з Тернополя, справу сфабрикували і передали до суду, але я не ходжу, бо мені не було оголошено підозри, не вручено обвинувального акта, жодного разу не отримував повісток… Інцидент знімали поліцейські, але відео не долучили, бо там не те, що треба «потерпілій».
— Бути громадським активістом в Україні — це жити в постійному ризику. Знаємо трагічну історію активіста Віталія Ващенка з Кременця, яка за три роки так і не розкрита. Ти не боїшся?
— Я в постійному ризику вже близько семи років — загартований. Шкода тільки дружину і маму, які не сплять ночами, хвилюються за мене, нерідко плачуть… Мене вже і смертю не залякаєш, і грошима не підкупиш. Контроль з боку громадськості має бути, бо правоохоронна система в нашій державі не працює взагалі. У колишній міліції були «гниди», яких називали «мусорами», але там функціонувала система, а тепер правоохоронні органи — це бізнес: по кому замовили — працюють, нема інтересу — нічого не роблять. Поліція стала імпотентною. Нема такого, щоб слідчий самостійно, без впливу, розслідував злочин. Я вже й не вірю в таке… Нині, щоб виграти в суді справу, треба самому зібрати докази, подати «на блюдечку» слідчому, і то, якщо зверху скажуть не підписувати підозри, нічого не буде.
Підтримка рідних найцінніша.
— Яка мета твоєї боротьби?
— Зробити Бучач безпечним для життя. Хочу, щоб люди не виїжджали працювати за кордон, а могли жити у правовій країні, почувалися захищеними. Маємо не існувати на цій землі, а жити. Розумію, що поки добиваюся змін, наражаю рідних на небезпеку. Але все так не буде.
— Здається, найбільше ти борешся з п’яними за кермом…
— Колись я допомагав мамі по бізнесу, часто їздив автомобілем, бачив смертельні аварії, у більшості випадків водії були п’яні. Це страшенно обурювало! Коли ж ми почали оформляти таких водіїв, зіткнувся з продажною судовою системою. Викривав незаконні дії чиновників, посадовців, критикував владу, депутатів. Життя змусило вивчити закони, тому, чим можу, допомагаю людям. Іду туди, де бачу несправедливість. За ці роки до мене зверталися сотні людей, часто ми спільно досягали результату.
— Як тобі вдається поєднувати громадську роботу і особисті справи?
— Це треба запитати мою дружину… Каже, що я повністю занурився в громадську роботу, вдома буваю рідко. Дружина не раз задумувалася про виїзд із дитиною до Італії, бо боїться…
— А за що живете? Де ти працюєш?
— Раніше я торгував на базарі, тепер допомагаю мамі у бізнесі, маю деякий підробіток, — на основне вистачає.
— Іноді ти просиш у соцмережі своїх читачів про фінансову підтримку. Відгукуються?
— На початках я соромився цього, але мене переконали, що нема нічого поганого в тому, якщо ідейні люди, які не можуть викроїти часу на те, щоб робити те, що я, допоможуть фінансово. Це мінімальна підтримка — часткова компенсація пального, яке витрачаю на рейди. До речі, мої вороги акцентують на цьому, кажуть, що я заробляю на громадській діяльності. Кожен сприймає залежно від рівня свідомості. Хтось вважає, що я маю прихований заробіток, хтось, можливо, думає, що я настільки дурний і азартний, що роблю це заради «кайфу», і лише частина людей, яка не погоджується з тим, що нині діється в нашій країні, розуміє мене. Для мене мета — це головне, а гроші — це лише інструмент досягнення мети.
— Інші мешканці Бучача допомагають?
— У мене багато однодумців, але більшість людей боїться. Знають прізвища моїх ворогів, тому іноді навіть не насмілюються лайкнути пост, не те, що стати на мій бік. Окрім того, люди зайняті, не кожен може чи хоче боротися з беззаконням. Мало хто має свідомість, що можна щось робити для громади і витрачати на це власні ресурси.
— Чому в нашій країні громадським контролем займаються відчайдухи-одиниці?
— Так не повинно бути. Має працювати інститут поліції, судів, загалом держави. У США нема громадських активістів, бо там верховенство закону. А ми стільки десятиліть чекаємо, віримо у зміни, але само по собі ніщо не змінюється. Треба брати ініціативу в свої руки і не боятися. Я теж колись боявся, але настає час, коли забуваєш про страх…
— Якщо погрози й далі надходитимуть, будеш просити охорону?
— Я неодноразово просив у поліції охорону, але не надавали. Звертався в небезпечні моменти. Хотів купити травматичну зброю, але передумав. Бо ж якщо доведеться захищатися, то будь-який постріл — це додаткова кримінальна справа проти мене. Наразі, вважаю, мені зброя не потрібна, і вона не захистить.
Іванка Гошій
