Українська греко-католицька церква була створена в результаті підписання унії між Польщею і Україною у 1596 р. Цікаво, що Україна домоглася тоді, щоб Служби Божі проводили у церквах церковно-слов’янською, щоб великі свята – Різдвяні, Великодні – святкували за українським церковним, а не польським календарем, у школах і читальнях уроки на релігійну тему проводили українською мовою. УГКЦ була ліквідована у 1946 році та існувала лише підпільно. Мене у 1950 р. з Кудинівців Зборівського району батьки вночі возили хрестити у сусіднє село Підгайчики, до підпільно діючого отця греко-католика.
Українська автокефальна церква була створена в часи УНР у 1918 р. З приходом в Україну совєтской власті вона була заборонена, а діяла одна церква – УПЦ, підпорядкована Московському патріархату.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
В часи національного відродження розпочався рух за легалізацію УГКЦ. Його підтримав Папа Римський, який у червні 1988 р. звернувся до М. Горбачова з відповідним листом.
У травні 1989 р. шестеро єпископів і священників УГКЦ разом з колишніми політв’язнями, членами УГС на знак протесту проти небажання московських властей розмовляти з ними щодо легалізації УГКЦ, розпочали голодування в центрі Москви. Від Тернопільщини у цій акції брали участь перший в нашій області голова комітету захисту УГКЦ Іван Дмитрик (Я. Демидась тоді був його заступником), а згодом обраний головою цього комітету) та Ольга Ліско.
Тоді ж питання про легалізацію УГКЦ було порушено у ВР СРСР. Двоє її депутатів від України, а саме Р.Братунь, О.Гончар, і депутат від РФСР Б.Єльцин (майбутній президент Росії) виступили з відповідною заявою. Після цього тиск і центральних, і українських органів влади на відродження УГКЦ послабився. Тоді ж голова УГКЦ – кардинал М. Любачівський звернувся до українських вірян із закликом провести акцію на захист релігійної свободи. Близько 150 тисяч віруючих відгукнулися і взяли участь у церковних Службах по всіх території Західної України.
30 липня 1989 р. у Тернополі відбулась масова акція освячення на Микулинецькому цвинтарі могил Січових стрільців і замордованих жертв сталінських репресій. На траурному мітингу ми, рухівці, члени «Меморіалу» УГС, УАЗІС (Українська асоціація захисту історичного середовища) виступали також за відновлення УГКЦ, державної незалежності України, визнання ОУН-УПА борцями за волю України. Серед священників, які відправляли панахиду, було чимало греко-католиків. А після її завершення всі учасники акції багатотисячною ходою пішли до обласного управління міліції, аби визволити звідти отця Михайла, греко-католика, який перед тим відправляв панахиду на могилах Січових стрільців, і домоглися цього.
23 січня 1990 р. у Львові, у Преображенській церкві УГКЦ відбувся Собор, який проголосив рішення псевдособору 1946 р. недійсним, легалізував УГКЦ та висунув перед представниками влади вимогу повної реабілітації УГКЦ та повернення їй всіх раніше забраних храмів і церковного майна, включаючи архів і бібліотеку митрополита А.Шептицького. Також передати греко-католикам пам’ятку історії світового значення – львівський собор Святого Юра.
2 липня 1989 р. о 9 год. ранку громада УГКЦ Тернополя організувала відправу Служби Божої біля недіючого храму Воздвиження Чесного Хреста, на якій прийняли звернення (було зібрано 200 підписів) до вищих органів влади з вимогою повернути їй церкву.
У серпні того ж року на могилах Січових стрільців, жертв сталінських репресій відбувались панахиди, які організовували УГ С, НРУ, «Меморіал» і які відправляли греко-католицькі священники. Це було 22 жовтня 1989 р. в селах Волощина Бережанського району, Іванків Борщівського, а 1 листопада – у Тернополі на могилах Січових стрільців. 12 листопада до с.Саранчуки Бережанського району місцеві активісти пройшли 3 км колоною, несучи терновий вінок та синьо-жовті прапори від станції Потутори. Після панахиди виступили члени Народного Руху, Товариства української мови, місцеві жителі. З рішучим осудом сталінського режиму виступили Л.Горохівський і Я.Демидась, які наголошували, що всі нинішні проблеми, в т.ч. реабілітація УГКЦ можуть бути вирішені лише за умови повної свободи і незалежності України. Ярослав Демидась свій виступ завершив словами: «Свобода або смерть!»
Після проголошення Незалежності України, у листопаді 1991 р., православні ієрархи України порушили питання про надання УПЦ автокефалії, тобто право обирати власного главу. Московський патріархат відмовився це зробити, внаслідок чого переважна більшість ієрархів і віруючих східних і південних областей України залишилась у підпорядкуванні Московського патріархату.
Тернопільська міська рада, обрана у березні 1990 р., визначила пріоритетом своєї діяльності відродження релігійного життя, повернення храмів. Я тоді був депутатом міськради. Одним з перших документів, які ми прийняли, був Універсал, в якому було засвідчено, що культові споруди на території міськради є власністю релігійних громад. Тоді на території, підпорядкованій міськраді, було 5 греко-католицьких храмів: Хресто-Воздвиженська церква, церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, Різдва Христового та ще дві церкви – у Кутківцях і Пронятині.
На засіданнях другої сесії міськради 25 червня – 10 липня 1990 р. обговорювали питання «Про релігійну ситуацію в Тернополі». Було визнано не чинним рішення Львівського псевдособору 1946 р. про ліквідацію УГКЦ.
Тернопіль був тоді одним із духовних центрів України. 7-9 листопада 1990 р. місто відвідав Патріарх УАПЦ Мстистав, а 20 квітня 1991 р. до Тернополя прибув Верховний Патріарх УГКЦ Блаженнійший Кардинал Мирослав Любачівський. Тоді на Співочому полі його вітали і слухали більше 30 тисяч тернополян. Увечері того ж дня на Театральному майдані відбулась його зустріч із тернополянами. Тодішній голова міськради В.Негода вручив йому грамоту про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Сьогодні ми, тернополяни, знаючи яку загрозу Україні несе церква Московського патріархату, повинні зробити все, щоб наші земляки, які ще є віруючими церкви Московського патріархату, перейшли до Української помісної автокефальної церкви. Це допоможе Україні у боротьбі з московським окупантом.
Володимир КОЛІНЕЦЬ,
народний депутат України I скликання
