Свій вже третій табір станиця «Шумськ» присвятила 77-річниці створення УПА та 870-річчю свого рідного міста. Зустріч з іншими пластунами та запрошеними гостями проходила у мальовничому урочищі Кременецьких гір поблизу села Антонівці, на місці, де з 4 квітня по 19 серпня 1943 розташовувався штаб УПА ВО «Волинь-Південь», а нині музей під відкритим небом «Штаб УПА Волинь-Південь». Якщо лише сказати, що події, які мали місце тут з 8 по 11 серпня 2019 року, були цікавими, то це не відобразить самої суті. Навіть деякі пластуни зі стажем, що тут побували вперше, відмітили незвичність табору, а від знань та умінь дітей були просто в захваті.
Передмова від автора
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
А знаєте, ДРУЗІ ПЛАСТУНИ (дозволю собі й вас так називати, адже ви всі мене так кликали ці чотири дні), приїхавши додому, мені закортіло якнайскоріше взятися за перо та писати і писати про захоплюючі миттєвості з вами. За все своє життя мені не доводилося зустрічатися з кращими людьми за вас, хіба, що ще волонтери можуть зрівнятися з вами. Писатиму більше про відчуття та почуття, хоч і все перерахую, що було, назву всіх до єдиного, з ким пощастило поспілкуватися, подружитися. Проте, читачу, знай: за кожним іменем, вказаним тут, ціле людське життя, людські думи та мрії, прагнення та любов, людська душа. Писатиму і про маленьких за віком людей і про дорослих, але всі вони великі люди, бо ж пластуни.
…У той час кімнату не полишали запахи лісу. Можливо від того, що ним надихалась моя душа…
День перший, 8 серпня 2019 року
Цього дня пластуни прибували на терен та облаштовували територію – ставили намети, коротше, по їхньому – таборовувалися. Збоку цікаво і приємно було спостерігати за знайомими та зовсім незнайомими пластунами, як вони зустрічалися. Це, найперше, обійми, а потім купа привітних слів та побажань.
Олена Ходюк – станична і в той же час комендант табору розповіла: «Ми, як і кожна станиця пластунів, кожного року проводимо подібні табори, це вже третій наш табір, він проводиться для пластунів новаків V проби, юнаків, старшопластунів та сеніорів. Табір – це підсумок нашої роботи за рік, під час різноманітних теоретичних та практичних заходів діти показують свої знання та практичні вміння, навички. Також тут ми урочисто приймаємо нових пластунів, переводимо з уладу в улад, вручаємо відзнаки та нагороди. Провід табору не змінився: за писаря пластунка сеніорка Віра Косік, заступник коменданта по виховній роботі – пластунка сеніора Люба Лівар, інтендант табору – старшопластунка Ольга Карпінська, скарбник – старшопластун Віктор Смоляк, бунчужна табору цього року 16 річна Люба Крупа з Бучача.
А кухарем у нас знову Василь Антонюк, його незмінний помічник – Галина Гук, племінниця повстанки, медсестри та поетеси Ганни Ткачук. Цілодобову охорону табору забезпечує Тарас Пелешок, йому допомагає Ігор Золотун та інші друзі з Всеукраїнської ГО «Тризуб».
Духівниками нашого табору є благочинний Шумського району ПЦУ о. Миколай (Руслан Бабій) та о. Андрій Любунь, військовий капелан. Також на таборі знаходилися двоє медпрацівників – Олена Омельчук і Ярослава Омельчук».
Пані Олену доповнила Віра Косік: «Цього року в нашому таборі до 90 дітей та до 30 дорослих. Кожного дня ми кількість всіх уточнюємо, бо дехто з дітей їде скоріше, інші прибувають, так само і з дорослими. А прибули до нашого табору пластуни із різних станиць: Шумської, Кременецької, Тернопільської, Бучацької, Підволочиської, Підгаєцької, Зборівської, із с. Верещаки Лановецького району, а також із Кам’янець-Подільська Хмельницької області та одна дівчинка із Смиги Рівненської області. З кожною групою пластунів прибули і по одному чи по декілька виховників, впорядників».
На відкриття табору до пластунів завітали голова Шумської ОТГ Володимир Плетюк, секретар ОТГ Людмила Павленко, голова Шумської райради Тарас Корець, його заступник Олександр Макаревич та інші, всього гостей прибуло до 15 чоловік.
Пластуни під час урочистостей вишикувались всім табором, комендант оголосив про відкриття, розпорядок, плани на кожний день зачитала писар, далі пластуни заспівали «Отче наш». Священик промовив молитву, звернувся до пластунів з проповіддю, потім голова ОТГ, голова райради вітали всіх із святом на орошеній кров’ю повстанців землі та бажали бути гідними їх подвигам, любити Україну, свій край та славити спадок рідної нації.
Цього ж дня Любою Лівар була започаткована цікава гра, яка стає поволі вже традицією – «Таємний друг». Сенс її полягає в тому, що всі присутні у таборі стають колом, називаючи себе, і таким чином візуально запам’ятовують свого таємного друга, бо перед тим були роздані папірці із прізвищем друга, якого витягнуто довільно з капелюха. А дарувати подарунки можна, коли хто побажає. Першого ж дня на одній із берізок біля повстанської каплички була прикріплена скотчем поштова скринька, в неї пластуни вкладали листи один до одного, до гостей, до своїх наставників тощо. Останній день показав, що дітям надзвичайно цікаво писати таємно чи й відкрито паперові листи, бо це не якийсь там інтернет, це реально.
Слід зауважити, що у пластунів прийнято перед кожною трапезою промовляти молитву до Господа, а опісля спільно дякувати скандуванням. Кожного ранку також обов’язкова руханка та омивання, за бажанням – біг.
А кожного вечора до 23.00 проходила усім приємна ватра, яку готують протягом дня (забезпечують дровами) спеціально призначені бунчужною пластуни. Під час ватри діти ставлять сценки, співають і грають, розповідають бувальщини, цікаві та смішні випадки, читають вірші та прозу, танцюють. І все це за бажанням кожного, тобто, діти тут стають самими собою і вільними від всіх умовностей та правил буденності.
Невдовзі після обіду розпочався змаг із армреслінгу, де взяли участь і хлопчики, і дівчатка. Перед формуванням команд інструктор із цього виду спорту шумчанин Артем Паламар (внук повстанської медсестри Марії Паламар, яка довгі роки відбувала покарання за любов до України в Сибірських нетрях) зважив кожного учасника і розподілив пари за ваговою категорією, провів інструктаж по правилах боротьби. Коли ж офіційний змаг закінчився та вручили переможцям медалі, розпочалися двобої за бажанням, тут вже вага і стать учасників не враховувалися, також не рахувались і вік, посада. Так, що перетискались руками і виховники, навіть комендант з писарем. До речі, Віра Косік багаторазово брала участь і, в більшості випадків, перемагала. А навколо лунали заохочувальні крики підтримки вболівальників та так, що ехо йшло поміж гір. Азарт захоплював всіх навколо і так було до самої вечері. У той самий час в іншому місці посеред лісу інструктор Тарас Пелешок проводив заняття з маскування на місцевості. Це також викликало велику цікавість у дітей, тому вони задавали багато запитань, а потім виконували завдання та імпровізували, виконуючи завдання.
Перший день закінчився вечірньою ватрою знайомств, де діти дали вже волю своїм емоціям, видумкам та винахідливості.
День другий, 9 серпня 2019 року
Наступного дня, зранку перед мандрівкою, кожному учаснику табору було роздано футболки з емблемою табору. Цей день став днем випробувань у пластунів їх мужності, витривалості, сили духу, міцності тіла і в той же час перевірки своїх знань, патріотизму. До речі, всі ці перераховані якості безумовно є у кожного пластуна, лише виховники їх розвивають та зміцнюють. Але діти є дітьми і кожному з них властиво пустувати, робити необдумані вчинки. Ось за таке у Пласті існують покарання, зрозуміло, в розумних та прийнятних для дітей межах (наприклад, відтискання руками від землі, присідання чи читання вірша тощо). Коли ж виховник відкрито і при всіх накладає якесь стягнення чи покарання, то обов’язково запитує прошпетившогося чи той згоден із накладеною «карою» і автору цих рядків ні разу не довелося почути відмову. Тобто, виховання в цьому плані проводиться у пластунів на кшталт козацької поговірки: «Прошпетився – май сміливість відповісти по заслузі».
У чому ж пластуни піддалися випробуванням цього дня? Їх чекали мандри і то не близькі. Так, спільно новаки та юнаки йшли маршрутом до гори Уніяс, що між селами Антонівці та Іловиця (6 км). Та перед тим необхідно розповісти про надзвичайну людину, з якою ми усі познайомилися. Це провідник мандрів, краєзнавець-пошуківець і… «рокер» Віталій Міщук зі Смиги Рівенської області. Він прибув на спортивному мотоциклі зі Смиги через ліс. «А що? – Каже він, – це ж якихось 10 км по лісовій дорозі, а стежками іще ближче – 7 км. А у вашому таборі є моя внучка Олександра».
Цей невисоко зросту чоловік, якому за 50, так і сипав словами про любов до своєї внучки, а також до рідного краю, який він здається знає без пам’яті, бо називав під час мандрів кожну гірку, її давню історію, дослідження та розповідав і показував короткі шляхи. Пощастило трішки помотоцеклувати на його «конику», але й під час їзди Віталій не замовкав, все розповідав про довкілля. Не одного пластуна він з вітерцем покатав, а коли минав колону, то хлопчаки горлали: «Газу! Газу, Віталій!». Відчувалося, що чоловік із сталевим, як то кажуть, хребтом, міцний і тілом, і духом. Ось заради міцності він і привів спершу мандрівників на околиці Антонівців до товстелезного дуба, якому напевно 500-600років, його обхоплюють 5 людей. Коли ж, їдучи далі, ми дивимося, а нас обганяє один хлопчина бігом (їхали поволі). Віталій до нього: «Агов, хлопче, ти напевно добряче того дуба обійняв, що стільки сили набрався?». У відповідь чулося: «Ага, я такий!».
Обід мандрівникам привезли до підніжжя Данилової гори, це ще плюс 3 км від попереднього місця, тут краяни справляють кожного року фестиваль «Братина». На свіжому повітрі та й після походу в усіх апетит був о-йо-йой. Все ж діти та дорослі жартували і смакували вареною кукурудзою на десерт. Тоді стався такий трохи кумедний випадок: виховнику новаків Любі Лівар передали подарунок від таємного друга – качан кукурудзи. Та з радощів вигукнула: «О-о-о!!! Дивіться який гарний дарунок і навіть не надкушений!».
До кінцевої точки маршруту в с. Лішня, де є особлива капличка – Пантеон загиблим воїнам у боротьбі з російськими окупантами на Сході України (на чорних мармурових таблицях викарбувані імена загиблих воїнів України по областях). Саме туди після обіду вирушили лише старші за віком пластуни – юнаки. Тут їх чекали о. Андрій Любунь та письменниця з Тернополя Леся Орляк. Той день був досить жарким і тому діти добряче помучилися, це було видно по них. Отець все зрозумів і раптово запропонував: «А ви сідайте на підлогу, а то й лягайте, маєте ж на що. Нехай один хлопчина з вас принесе вам відро водиці святої із джерела Св. Анни, отак студіться та слухайте».
Спершу отець представив письменницю і виявилося, що вона написала книгу «Ти зробив усе, що зміг» про війну на честь свого загиблого сина. Розповідаючи про книгу, пані Леся сказала, що назва виникла від одних з останніх слів її сина, проте вона більше говорила про інших воїнів-героїв та волонтерів. У перебігу бесіди пані Леся запитала дітей, як вони розуміють поняття «героїзм», «герой». Під час відповідей пластунів ув очах жінки спалахував спершу подив, потім захват, а ще пізніше вдячність. Вона словесно й подякувала дітям, що вони мають глибоке розуміння вказаних понять(детальніше дивіться у відеоролику). Помолилися за загиблих Героїв, послухали проповідь о. Андрія, яка скоріше скидалася на задушевну бесіду. І відчувалося, що отець розповідає та запитує дітей більше як військовий священик. Якщо скомпонувати сказане все отцем і письменницею, то сенс буде таким: «Якщо вам хтось каже, що ви одні в своїй боротьбі за краще майбутнє України чи просто у своїй любові до неї, то слід відповідати так: «Ні, я не один(-а), за мною сотні тисяч патріотів, героїв, які за всю нашу історію віддавали найдорожче, що мали, свої життя. Але і після цього вони продовжують любити, шанувати й славити свою Неню, з’єднуючись із душами живих, передаючи їм силу енергії спадку всієї нації!».
Зустріч закінчилася спільним фото на згадку та дарунками книги дітям з автографами автора, а ще гаслами «Слава Україні! – Героям слава!», «Слава нації! – Смерть ворогам!»
У той час у таборі новакам не було сумно, з ними проводили змаги, квести, гутірки. А ввечері відбулися гурткові вогники, розповіді про цікаве за прожитий день.
За активну участь пластунів у різноманітних змагах, квестах та гутірках їм роздавались паперові бонуси – повстанські гроші, буфони, за які кожен міг у таборовій крамниці купити собі цукерки, печиво та інші солодощі.
День третій, 10 серпня 2019 року
Цей день відзначився також насиченістю подій. Із самого ранку інструктор з Кам’янець-Подільська Сергій Трасіух проводив майстерку по виготовленню мазипинок. (Що це таке і як її робити дивіться у відеоролику). Потім пластунські гуртки на 10 точках змагалися ( див. у відеоролику про кожну), показуючи свої знання та практичні вміння у різних сферах. Точка 1. Стрільба пластиковими кульками з автомата. Інструктори – Богдан Муха, військовий резервіст, Тернопіль; Тарас Пелешок (Шумськ). Точка 2. Малюнки пейзажей Шумська фарбами пальцем. Інструктор – Світлана Трасіух. Точка 3. «Вогник» – запалювання костра. Інструктори – Сергій Рип’юк (Верещаки), Ігор Бомок (Тернопіль). Точка 4. Обряди і традиції. Інструктори – Наталія Мочула (Тернопіль), Наталія Роговик (Тернопіль). Точка 5. Стрільба з лука. Виготовлення лука. Інструктори – Віктор Поп’як (Підволочиськ), Юрій Роговик (Тернопіль), Сергій Трасіух (Кам’янець-Подільськ). Точка 6. Історія Шумщини – сценки, розповіді. Інструктор – Оксана Дутка (Бучач). Точка 7. Театральна. Постановка дітьми сценок із історичного роману Олени Ходюк «Гремислава». Інструктор – Олена Ходюк (Шумськ). Точка 8. Народні ігри. Інструктор – Роксолана Муха (Тернопіль). Точка 9. Народний костюм. Правильно одягнути українську родину із 4 чоловік. Інструктор – Ілона Рип’юк (Верещаки). Точка 10. Тактика ведення бою. Вишкіл із рукопашного бою, надання домедичної допомоги, евакуація поранених з поля бою, в тому числі й під обстрілом ворога. Інструктори – представники ГО «Тризуб» (Тернопіль) з позивними «Гопак», «Стрийко» та «Чуб».
Необхідно сказати, що дітям все сподобалося і всюди вони брали активну участь. Але останній змаг найбільше зацікавив як хлопців, так і дівчаток. Діти моментально навчилися прикривати своїх збройно, йдучи та розміщуючись за числами годинника, витягувати поранених з поля бою, а під обстрілом ще й повзли по пластунськи. А як підривалися «гранати» (насправді петарди), то задоволенню учасників не було меж. Вони кричали: «Ще гранати, ще!». Ну, а тризубівці не скупилися, вони виконували забаганки «підлеглих» і давали «жару». Ще й у інший час перейшли до криївки і там тренувалися з охочими хлопцями по звільненню полонених з використанням димової завіси. Пізніше тим хлопцям подарували дерев’яні макети автоматів.
Ще цього дня проводились цікаві гутірки Любою Лівар про історію Шумська, Наталею Мочулою і Наталею Роговою – медична гутірка, а Іриною Драгущак (позивний «Ластівка») на історично-патріотичну тему.
Комендант табору Олена Ходюк представила та роздала ювілейну монету 870 років Шумську.
Під час змагів до табору завітало двоє гостей, як виявилося, друзів Віталія Міщука. Це Анатолій Василюк та Євген Юрчик зі Смиги, вони також прибули лісом, але скутерами. Чоловіки є краєзнавцями-пошуківцями, членами ГО «Меморіал Південна Волинь». Саме анатолій надав дві листівки часів повстанців (див. фото), а також запрошення на 50-річчя УПА саме на місці табору поблизу Антоновець, яке відбулося 04.10.1992 року. Також після обіду через територію табору проїздили 5 велосипедистів і також із Смиги.
Далі під егідою Віри Косік проводилася теренова гра «Розвідники». У грі взяло участь два куреня із символічними назвами «НКВС» і «УПА». Попередньо в лісі розвідники розставили по 12 синіх і жовтих малих прапорців – орієнтирів до пошуку великих стягів таких же кольорів. Пластуни з великою охотою взялися до діла. За віднайдення свого великого прапора учасники отримували 2 очка, за віднайдення чужого великого прапора, а свого ні – 3 очка, за знаходження і свого і чужого – 4 очка. Хто прийшов першим, то отримав 2 очка, а інший – 1 очко. На превеликий жаль для загалу «НКВС» перемогли, але всі розуміли, що це лише було у грі.
Четвертий день, 11 серпні 2019 року
Остання доба почалася о першій годині ночі з алярму (раптовий підйом всього табору за свистком бунчужної). У теміні ночі табір рушив до сцени, яка була обставлена запаленими свічками і по периметру стояли виховники з факелами. Спочатку для настрою була проведена сценка нібито із захопленням тризубівцями злочинця, якого зіграв кухар Василь Антонюк. Пізніше останнього урочисто долучили до уладу Пласт прият та пов’язали на шию відповідну відзнаку – фіолетову хустку. До лав юнаків тут була переведена і новачка з Верещак, а юначка з Кременецької станиці склала присягу на вірність Богу і Україні. На цьому табір закривався, але в кінці правнучка повстянки Ганни Ткачук Христина Гук прочитала її вірш «До молоді».
Із самого ранку падав дощ, тому не всі задуми організаторів здійснилися в повній мірі. Проте в дощових накидках пластуни, помолившись, поснідали та стали за наказом бунчужної в коло й тут почали роздавати таборову пошту. Листів було багато. Зрозуміло, деякі дівчата отримали найбільше листів, навіть по 10. Проте не було жодного, хто б не почитав привітання від друзів. Після цього відбулося звертання табору та роз’їзд пластунів по домівках.
Провід станиці «Шумськ» дякує за підтримку та допомогу в переведені табору друзям, пластунам з інших станиць. Підприємцю і волонтеру Сергію Петруку за спонсорську допомогу. Смачний хліб і булочки випікались саме на його пекарні. Шумській районній раді, Шумській міській раді та обом відділам освіти, молоді та спорту, відділу молоді Тернопільської державної адміністрації за фінансову допомогу.
«Дякуємо Богу за все», – сказала на останок комендант табору Олена Ходюк.
Післямова автора
…Під час обіду сиджу на пеньку та споживаю смачнючу страву від пана Василя, аж тут… Відчуваю, що верх спини хтось ніжно пестить. Повертаюсь, глип, а то маленька Олександра, внучка Віталія Міщука. Ще й примовляє: «Дядю фотографе, але ви класні!». Зрозуміло, їжа стала в писку, а в середині грудей щось почало рости величезне і в очах чомусь засвербіло…
В останній день табору розбирали та оголошували пошту, один лист був і мені. Можливо він від Олександри, а можливо і ні. Все одно дякую вам щиро, дітки! Ви найкращі в світі! Признаюся: у той час я почувався, ніби отримав Героя України.
Віктор Аверкієв, фото автора
