Ветеран УПА, учасник визвольного руху, боровся за незалежність України. Все про Михайла Слободяна. У червні цього року пан Михайло відсвяткував поважний ювілей – 90 років. Відзначав гучно, у колі родини, друзів та близьких людей. Розповідає, радий, що Бог подарував йому такий довгий вік, хоча життя у нього з дитинства нелегке. Пригадує, батько був справжнім націоналістом і саме від нього передалась любов до Батьківщини та історії України.
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
– Коли мені вже було 16 років, вже була УПА і я хотів туди піти. Я був високий ростом, мені давали 20. Але взнали і не взяли таких. Тоді мене зробили станичним села, – каже ветеран УПА Михайло Слободян.
В обов’язки пана Михайла входило збирати продукти та усе необхідне й передавати воїнам повстанської армії. Через деякий час чоловіка заарештували на 3 місяці. Далі майже 4 роки був зв’язковим – дізнавався необхідну інформацію для повстанців.
– Як я мав завдання допустим піти в друге село. То там знали що я прийду. От написано “Тернопіль”, то в мене було “Тер” а в нього “опіль”. Як я прийшов, то він мене міг не знати. Значить від мене можна дані брати і мені розказувати всьо. Можна було попастися і засідки були всякі. Страшно було, – каже Михайло Слободян.
Пан Михайло згадує, у березні 1950 року вбили першого секретаря райкому партії. Злочин вчинив чоловік, з яким часто бачили Михайла. 14 березня його арештували, більше року сидів у в’язниці і через недостатню кількість доказів пана Михайла, його двох братів та маму відправили на заслання у Сибір. Там, у свої 22, познайомився із майбутньою дружиною Катериною.
– Там було багато дівчат. Але вони були розпущені. Я не хотів вже такої. А дивлюся їй 16 років. Думаю ще буде краще, – додає Михайло Слободян.
Разом пара вже 68 років. Зізнаються, прожили хороше життя, разом виховали двох доньок. Сьогодні радіють внукам та правнукам. У село Гаї-Шевченківські переїхали із Франківщини. Тут побудували будинок і саме тут пан Михайло втілив у життя свою мрію. Розповідає, ще на засланні пообіцяв собі, якщо повернеться живим на Батьківщину, на власному подвір’ї збудує капличку. Так він і зробив.
Хоча діти, внуки та правнуки пороз’їжджались у різні куточки України та за кордон, кожного дня подружжя приходить соціальний працівник – пані Дарина. Жінка розповідає, хоча до сім’ї Слободянів навідується лише пів року, вони їй стали як рідні.
– Це мої такі хороші, улюблені підопічні. Дуже дружні. Один без одного не сідають їсти. Значить смачно, – каже соціальний працівник Байковецької ОТГ Дарина Федин.
І хоча пан Михайло вже у поважному віці, він добре пам’ятає той час, коли був молодим, коли був частиною повстанської армії.
