Зміни до виборчого законодавства дійсно були потрібні. Проте надалі в Україні треба припинити традицію, за якою закон змінювали «під» кожні вибори або на догоду комусь.
Нагадаємо, було три принципи, які хотіли внести не тільки до Закону «Про вибори народних депутатів», а й в українське виборче законодавство в цілому. Обіцяли це зробити ще від 2014-го року, однак Верховна Рада спромоглася внести правки у законопроект і ухвалити його лише у четвер, 11 липня.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Спершу спробую проаналізувати, що нам насправді було потрібно? Перш за все, це – кодифікація всіх виборчих процесів, тобто необхідно було уніфікувати виборчий процес як для виборів президента, так для виборів народних і місцевих депутатів. Така кодифікація забезпечила б єдині правила для всіх виборів без винятку. Довелося б лише враховувати певні нюанси для того чи іншого виду виборів.
Наступне. Це – впровадження пропорційної системи виборів. Нагадаю, у нас досі, у тому числі й під час виборів 21 липня, діятиме змішана, тобто пропорційно-мажоритарна система. Проте врешті мусить «перемогти» система виборів винятково за партійними списками. До речі, у нас раніше цей принцип уже діяв. Проте у 2000-х, із приходом Януковича, змішану систему повернули, бо вона йому була вигідною.
Крім того, в Україні треба остаточно запровадити так звані «відкриті списки». Втім, сам цей термін правильно розуміють навіть не всі політики. Я вже не кажу про звичайних виборців. Тому спробую докладно все пояснити.
Так, нині усі знають, що у партії, яка претендує на місця у новому парламенті, є перша п’ятірка. Лідери. Про решту осіб, які мають шанс отримати мандат, можна також інформацію знайти, якщо проявити зацікавлення. Однак проста людина, знаючи першу п’ятірку, саме від цих даних і відштовхується, коли вирішує: «Голосувати за цю партію чи ні?». Тому більшість і думає, що відкриті списки – це повний перелік кандидатів, які йдуть на вибори від тієї чи іншої партії. Але поняття «відкриті списки», насправді, означає інше: навіть якщо у списку ти зазначений під №1, то це зовсім не означає, що ти гарантовано пройдеш до ради. За оновленої системи, номери кандидатів після оголошення результатів виборів можуть змінюватися. У новому Виборчому кодексі, зокрема, передбачили, що кожна партія повинна в областях обрати не менше 5-ти осіб, які будуть йти за їхніми списками, наприклад, до Верховної Ради. Потім під час виборчого процесу кожен виборець може голосувати або за весь список – із тих не менше 5-ти осіб (їх може бути і більше), або ж за окремих кандидатів. Відповідно, потім, при підрахунку голосів, той кандидат, який набрав більшу кількість голосів, підіймається у партійному рейтингу. Тож врешті може статися навіть так, що той кандидат, який міг йти під №20, пройде у раду, а той, який був під №1, – ні або на значно нижчій позиції. Ось що варто зрозуміти виборцям про «відкриті списки», адже їхня підтримка тоді стане ключовою…
До речі, Виборчий кодекс дійсно вже прийняли, але його ще не підписав Президент. До того ж, треба звернути увагу на окремі моменти. По-перше, цей закон вступить у дію лише із 2023 року. Тобто місцеві вибори (восени цього чи наступного року) пройдуть за старою системою. Це означає, що багато округів знову залишаться без «своїх» депутатів. Оскільки таких «лобістів» не буде, виборці, більшість із яких є платниками податків, на ці округи від влади нічого не отримають. Тож законодавство щодо проведення наступних місцевих виборів краще все-таки змінити. По-друге, прохідний бар‘єр залишився 5%, що суттєво ускладнить проходження до Верховної Ради молодим партіям.
