Сила, мужність, рішучість та розважливість – одна людина, безліч хороших якостей. Стриманість, мудрість та щирість – це поліцейський взводу №2 роти тактико-оперативного реагування батальйону управління патрульної поліції в Тернопільській області Андрієм Лесиком.
Його служба розпочалася ще 9 років тому у місті Львові, у 80-ому окремому аеромобільному полку. Та через рік хлопець звільнився і повернуся у рідне місто. Після закінчення Тернопільського національного технічного університету, Андрій відкрив власний бізнес по продажу та обслуговуванні комп’ютерної техніки, окрім цього мав інтернет-кафе, де проводив левову частину свого часу. Але все змінилося у 2014 році. Почувши про події, які відбувалися на сході рідної землі, хлопець уже у березні стояв добровольцем на порозі військкомату. З 9 квітня 2015, під час першої ротації,він опинився у місті Добропіллі, Донецької області, де ніс службу у Житомирській 95-ій аеромобільній бригаді.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
«Пригадую один момент, з якого у мене почалося переосмислення мого життя. Весна, сонячний квітневий день, тепло. Нам дозволили перепочити та пообідати, допоки були вільні хвилинки. Відкрили сухпайки, сіли та почали розмовляти з побратимами, ділитися емоціями та в загальному підтримувати один одного. Через деякий час ми почули звуки. Звуки автоматичної стрільби. А на нас з дерев падають гілки. Ми одразу ж взялися за зброю , на захист. Так, було страшно. Але я розумів заради чого я знаходжуся там».
По закінченню ротації, у вересні 2014 року, Андрій з побратимами вирішили перевестися у місто Хмельницький у 8-ий окремий полк спеціального призначення.
Уже в грудні 2014 року Андрій поїхав в зону проведення антитерористичної операції.
Під час воєнних дій дуже часто приїжджали волонтери аби підтримати бійців. Одного разу вони привезли дитячі малюнки, які малювали діти з Вінниці . На одному малюнку був мобільний номер.
«Я одразу ж передзвонив і мені відповіла дівчинка. Я пояснив, що дзвонить боєць АТО, який отримав її малюнок, і подякував за таку над приємну несподіванку. Згодом, нас запросили в школу де навчається дівчинка, аби поспілкуватися з учнями особисто і мати можливість відповісти на ті питання, які їх цікавлять. Невдовзі нас зустрічала Вінниця з неймовірними та щирими школярами, які один поперед одного говорили слова подяки. І я розумів, що те, що я робив і роблю – недарма».
9 березня 2015 року Андрій звільнився з лав Збройних сил України, але почуття обов’язку не покидало його.
«Я був , є і буду патріотом своєї держави! Я захищав, захищаю і захищатиму власну землю і ніколи не залишатимусь осторонь! Колись я дав присягу на вірність народу та державі, і своїх слів я дотримуюся!».
Ще одним важливим моментом у житті Андрія стало рішення піти на службу до лав патрульної поліції у Тернопільській області.
«На той час, скажу чесно, я дійсно шукав себе. Я хотів продовжувати служити, бо ж практично усе моє свідоме життя пов’язане з захистом. Побачив оголошення, що розпочався новий набір до лав патрульної поліції. Спробував свої сили і успішно пройшов як етап відбору, так і навчання. Зараз я поліцейський роти ТОР. Служу та захищаю, як я і хотів. Надалі допомагаю людям, які цього потребують, вислуховую усіх і намагаюся завжди зрозуміти і підтримати».
У Андрія є не одна нагорода за пройдену службу, хоча він цим не хизується, а лише вказує, що це – робота. Свої вчинки радше воліє доводити ділом, а не словом.
« Будь-яка робота – важка. І в будь-якій роботі є відповідальність. І це не просто слово, це певний механізм, який потрібен для нашого існування. Наразі, моя найбільше відповідальність – це моя сім’я: дружина та син. Я завжди знаю заради кого я наполегливо працюю, заради кого я намагаюся щохвилинно зробити справи ще краще».
Немало пережито емоцій, немало пройдено кроків у 29-річного хлопця. І як багато зроблено однією людиною.
« Я не маю права зупинитися і перестати щось робити. Це моя країна в якій я народився і про яку я маю дбати й надалі! Аби моя сім’я, мої рідні, без остраху дивилися у майбутнє!»
