Кожна бібліотека унікальна по-своєму. Кожна має якусь родзинку, притаманну тільки їй. Підволочиська районна – також не виняток. Тут всіляко експериментують, аби залучати до читання, в першу чергу, юних читачів, бо ж літо, канікули. Діти, які найбільше читають, роблять селфі з книгою і світлину залишають на стіні бібліотечного коридору.
Але є у цій бібліотеці унікальна бібретро-валіза, яка наповнена старими вже від часу (і зачитаними колись!) книгами: твори Івана Кочерги, Панаса Мирного, Михайла Старицького, Івана Франка, Івана Котляревського, Лесі Українки тощо. Валіза – ровесниця друкованих книг, які знайшли у ній прихисток. Мені стало цікаво: хто був її власником? Хто тримався за її «ручку»? Зрештою, якими шляхами-дорогами вона подорожувала?
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Розповідає працівниця книгозбірні Мирослава Пліс із роду знаного в околиці дідуся коваля Мирослава Загоруйка:
– Це валіза мого тата, Загоруйка Андрія Мирославовича, який жив у Козярах Підволочиського району. Вона була на горищі у бабусі Теодозії, його матері. Якось ми (діти – авт.) поцікавилися, чия тут валіза лежить? І бабуся розповіла, що коли хлопців забирали в армію, то купували таку валізу. Інших просто не було. Купили таку й Андрію і поїхав він служити до Кривого Рогу артилеристом. Нічого особливого…
Нічого? Але це як і з якого боку на цю історію подивитися. Вже те, що цю валізу зберегли і подарували їй друге життя, особливий факт. Бо цим самим зберегли пам’ять про рідну людину, а це – частинка з історії цілого роду. Там де пам’ять – там людська шана, там де шана – там людяність і доброта, навіть у таких дрібничках, як ця збережена валіза.
