Микола Люшняк: Чи стрілятиме українська армія?

«Активна частина суспільства подала потужний сигнал деяким політикам, які вирішили, що з країною, яка заціпивши зуби відчайдушно захищається від потужного військового монстра, можна безвідповідально експериментувати», – зауважив народний депутат МИКОЛА ЛЮШНЯК, коментуючи нашому журналістові останні резонансні події у державі.

Ми не повинні опустити руки!

Після нещодавніх виборів до України вервечкою потягнулися адепти президента-втікача з ідеями та вимогами негайного реваншу. Здавалося б Москві та доморощеним малоросам усе вдається: молодий президент–популіст впевнено зайшов на Банкову безпосередньо із відомого телесеріалу.

Але реальне життя – не кіно. З’ясувалося, що він не готовий ні до війни, ні до дипломатії, ні до спілкування зі своїм народом.

Хто має припинити стріляти на Донбасі? Спантеличеному виборцю доступно пояснили, що стріляти, навіть у відповідь, повинна припинити українська армія — ось така стратегія завершення війни і повернення Донбасу. А далі пішло-поїхало: «зняти блокаду з ОРДЛО», «українські військові обстрілюють дитячі садки на окупованій території», повна амністія, федералізація, перегляд законів про освіту та мову, відміна квот у ЗМІ.

Зрозуміло, хто вже навіть не ховається поза цим сценарієм. Але на заваді стала Верховна Рада. І щоб прибрати цю перешкоду знову потужним струменем на голови виборців полилися фейки, компромат. Засівається недовіра у суспільстві, роз’ятрюються давні рани, кров з яких безапеляційно приписують постмайданній владі.

Але ми не впадатимемо у розпач, в апатію, на догоду підступним ляльководам не будемо пасивними і бездіяльними. Українське суспільство мало-помалу оговтується від масованої «абордажної» атаки на державні інституції й приходить розуміння, хто зможе впоратися зі своїми обов’язками у парламенті й чиї інтереси захищатиме. Показово, що під час недавнього протесту активісти причепили на стіну адміністрації президента напис — “Адміністрація губернатора Малоросії”.

Стріляти чи не стріляти?

Чи має стріляти й оборонятися українська армія? Ця теза наче фатум переслідує нас уже понад 100 років. До революції 1917 року у російській царській армії служило близько трьох мільйонів українців. Вони складали приблизно 40 % усіх сухопутних частин і 65 % Чорноморського флоту. Після розпаду Російської імперії Михайло Грушевський не ініціював формування власних збройних сил, адже вважав їх непотрібними, допоки Україна на правах автономії перебуває у складі Росії (мовляв, ми ж ні на кого не нападатимемо). Утім, частина військових самі переходили на бік Центральної Ради і створювали полки з назвами гетьманів – «богданівці», «полуботківці», «мазепинці». Та українська влада їхніх послуг не потребувала і в серпні 1917 відправила на фронт Першої світової у складі російської армії… А далі – втрата держави, голодомори, репресії, табори, забуття.

І через століття, занехаявши свою армію, ми знову мало знову не втратили державу. Спроби запровадити русскій мір коштував Україні майже 3 тис. загиблих українських воїнів та понад 7 тисяч цивільних громадян. Поранених та покалічених — 23 тис. Понад 1,8 млн. громадян отримали статус «внутрішньо переміщені особи». Економічні наслідки неоголошеної війни проти України експерти оцінюють у понад 100 млрд. дол. США.

Упродовж 23 років незалежності всі реформи у ЗСУ зводилися до безсистемного скорочення війська і розпродажу надлишкового майна (котрого так потребувала армія на почаку військових дій у 2014-2015 рр.)

Надтитанічними зусиллями Україна зупинила ворога у 2014 р. Тоді в підрозділах, які були здатні виконувати бойові завдання, було лише по 30-40 % військовослужбовців, а на початках — навіть до 20 %. Синергія ЗСУ, добробатів, волонтерів дала неочікуваний для загарбника результат.

І тепер, коли збройні сили зіп’ялися на тверді ноги, створюється хаос: не стріляти у відповідь, не оборонятися, щоб не дай, Боже, провокувати… Це — нагадує самогубство.

Не зашкодити

Коли головнокомандувач Збройних сил України Віктор Муженко прибув до Брюсселя для зустрічі з колегами в штаб-квартирі НАТО, президент Зеленський у Києві призначив на його місце Руслана Хомчака, відповідального за трагедію під Іловайськом. Окрім етичності, така раптова заміна щонайменше двічі порушила закон. У жодній країні світу зі змінами політичного керівництва не змінюється відразу все військове керівництво.

Триває розбудова ЗСУ. Щось реалізовується не так швидко, а десь випереджаємо плани. Фундамент – закладено, вектори розвитку — визначено. Вирішення глобальних проблем – фінанси, забезпечення житломматеріальне та грошове забезпечення, закупівлі — залежить від фаховості парламенту. Тобто кого ми туди делегуємо.

Військова частина – це і органічна частина певної території, що вплаває на її життя. Окрім мілітарних функцій, гарнізони створюють робочі місця для значної кількості цивільних, які обслуговують інфраструктуру.

У Теребовлі ми декілька років тому допомагали відновити військову частину. Сьогодні – це робочі місця, податки до бюджету громади.

Загрози військового характеру нікуди не зникли. Головна — це РФ із її нав’язливою ідеєю русского міра. Отож маємо дочасні вибори, які, не зважаючи на свою юридичну сумнівність, таки стануть доленосними.

Записав Анатолій Шумський