Майже рік вона не бачила. Міцно стуляла очі, щоб не зливатись із темрявою, але це не допомагало… Боялася операції, але ще більше лякала сліпота. Навчися дивитися руками, якимось внутрішнім зором, загострилися відчуття, напружилися, мов струни.
Десь так розповідала про пережите Світлана В’ячеславівна Качан зі села Шульганівка, Чортківського району. Рік тому жінка чудово бачила, жила звичним побутом, сільською тяжкою працею, трудилася птахівницею на ПАП «Довіра». Як це робила вже три роки, проводила дезінфекцію поїльних і кормових ліній і самого пташника для наступної посадки курчат. Підготувала розчин каустичної соди, набрала його в бочку трактора і почала роботу. Наконечник шлангу забився, вирвався і розчин потрапив жінці в очі та на обличчя. Оскільки було дуже спекотно, Світлана В’чеславівна не використала засоби індивідуального захисту, про що досі шкодує. Буває, одна хвилина, одне поквапне рішення кардинально змінюють життя. Отак, як кажуть, на рівній дорозі почалися митарства жінки, яка втратила зір.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Працівники підприємства доправили жінку в Чортківську районну комунальну лікарню. А звідти, надавши першу допомогу, повезли в Тернопіль. Спеціалісти Тернопільської клінічної лікарні рекомендували оперуватися в інституті очних хворобі м. Філатова в Одесі. З роботи виділили бус, допомагали, чим могли. З Чортківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області також надійшла фінансова допомога.
Чоловік Ігор з синами теж поїхали в Одесу, підтримували після операцій, яких перенесла вже три. Але вони дали результат – жінка потрохи почала бачити одним оком. Тепер черга за другим.
Коли жінка розповідала про пережите, казала, що найбільше спасала турбота рідних і віра. «Були такі моменти, – зізналася. – коли світ потемнів, то якби знала дорогу до моря, то пішла б топитися. Та взяла себе в руки. Коли взагалі настала темрява, почула від знайомих: сліпий не той, хто втратив зір, а хто бачити не хоче. І відтоді боролася за свій зір».
Колись, ще в студентські часи, як вчилася в Заліщиках на спеціальності швеї, трохи займалася настільним тенісом, волейболом. Тому пропозицію від Чортківського відділення УВД ФССУ в області – взяти участь у відбіркових змаганнях Всеукраїнської спартакіади «Сила духу» – сприйняла позитивно. Вдома обговорили цю ідею і обидва сини вирішили підтримати маму і поїдуть вболівати за неї в Тернопіль.
Хоч цього року Фонд соціального страхування не має фінансової можливості організувати спортивне дійство на минулорічному рівні, та бажання потерпілих на виробництві, осіб з інвалідністю – надзвичайно важливі для працівників Фонду та й загалом для суспільства. Тому управління ВД ФССУ в Тернопільській області залучає до проведення відбіркових змагань «Сила духу» меценатів та усіх тих, хто волонтерством, реальною допомогою може здійснити мрії кількох сотень людей з обмеженими можливостями.
Це вже всьоме в спортивному комплексі ТНЕУ відбудуться змагання серед потерпілих на виробництві області за шістьма дисциплінами: настільний теніс, армспорт, дартс, гирьовий спорт, бомбаскет і шахи.
Людина лише тоді чогось домагається, коли вона вірить у власні сили. Світлана В’ячеславівна прагне не лише бачити світ. Тепер вона знає ціну того, що не обчислюється ніякими грошима. Ціну здоров’я та підтримки. Тепер вона спілкується з людьми з багатьох куточків країни, з якими познайомилась в Одесі і може переконати власним прикладом інших, тих, хто не належно ставиться до особистої безпеки на роботі. А ще хоче виявити найкращі якості під час спортивних баталій на спартакіаді. Ні, не перемогти, а навчитися приймати себе в різних ситуаціях життя. І просто насолодитися тією миттю спортивного єднання, яке запалює серця.
