Книгу віршів Галини Музики-Дричик відкрила навмання. На 73-й сторінці. І мої очі вихопили: «Торкніться слова». Стала читати… Торкнулась… «Жаданого, величного, святого, / Крилатого, натхненного…». Чудове художнє оформлення талановитої Лесі Носихіної – ошатне видання приємно тримати в руках.
«У ліричних і філософських рядках промовляють душа та серце автора. Торкніться ніжних струн поезії, – йдеться в анотації до книжки, – щоб ваше соло у Всесвіті звучало виразніше…». Вже з перших рядків стає зрозуміло: поетичне соло цієї поетеси не схоже на інші, бо має здатність пробуджувати всередині людини (читача) духовний камертон. І їй це вдається, адже Галина за фахом музикант, тому й не дивно, що її поетична збірка буквально всіяна музичними термінами: скерцо, консонанс, ларго, престо, димінуендо, синкопа, валторна, акорди. Розділи у книзі сформовані у ритмі музики. Себто, книга – як пісня. Спочатку дуже повільний темп (ларго), а потім – швидкий (престо). Спочатку – «Гра світла й тіні», а потім – «Дзвони історії». І знову стишений темп – розділ «Молитвою освячені вуста», а далі повне розчинення у просторі і часі – «Магма на клавішах»… Є тут і пісенні тексти із власними нотами авторки. Для неї (як, власне, і для мене) кожне слово – не просто набір букв, це синергія звуків, на які в особливий спосіб реагує душа. Тому й авторка, зрозуміло, маючи абсолютний музикальний слух, на інтуїтивному рівні й прагне їхнього (слів – авт.) гармонійного поєднання, співзвуччя, а, відтак, наповнює ними довколишній поетичний світ. Переважає медитативна глибока лірика, яка дивним чином, під час прочитання, створює ефект духовного релаксу: серце відкривається, а душа прагне октав світла Вселенської Душі…
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
«У контурі бруньки…» – чарівлива назва книги, яка спонукає читача до заглиблення в різні помисли. Серед них – про невідворотну плинність часу, про основне призначення і самореалізацію людини на Землі, про цінність життя як такого тощо. Зрештою, а ви самі бодай колись замислювалися над тим, що таке брунька? Це ж не просто зародження нового життя. Це сконцентрована (як у файлику) енергія-інформація про життєпис майбутніх зелених листків: скільки їх має бути на конкретній гілці, якого кольору, скільки рисочок-прожилок, якою конкретно має бути «графіка» того Божественного творіння. Контур бруньки… Той, який ми бачимо зримо. А є ще й інший. Незримий. То ж йому, відповідно, притаманне й інше слово – аура. Це надтонка чутлива енергетична структура, яку має довкола себе все живе, що нас оточує (як світ рослин, так і світ тварин). Однак всі ми разом – Всесвіт, єдине ціле. «У контурі бруньки – проекція Всесвіту./ Все розгортається згідно закону./ Матриця думки з фатальною впертістю/ творить життя, поки що через кому./ З силою паростка пруться в історію/ мрії, колисані струнами серця./ Справжність безжально змете бутафорію./ Добре розквітне, нікчемне – минеться./ Світ у долонях твоїх поміщається/ в час, коли складені руки в молитві./ В кожному образ Творця проявляється./ Не заплямовуй божественний витвір».
Авторка ділиться сокровенною інформацією, яку виношує світле лоно її думок. Вона є у кожному вірші. Для прикладу: «Зберегти лиш мушу/ чесних і добрих, щирих і вірних» – про думки у «Віддзеркаленні»; «Ні-ні, це не смерть, а лиш зміна у формі життя./ Ми будем сніжинками, ти дочекайся, благаю./ У мить переходу потрібна лиш віра твоя» – «Полетіли».
Вірші – настанови: «Людино! Живи у любові!/ Даруй її щедро усім…» –«Дивосвіт»; «Слухай, дивися,/Думай, молися./ Будуть мажорні/ Долі акорди./ Грай своє соло». – «Соло»; «Мій народе! Будь незламним у священній боротьбі./ Вір у щастя і добробут – допоможе Бог тобі. / Розвітай, промінням правди та любові змінюй світ» – «Дзвони історії» (1991); «Рости, міцній, ставай на ноги…/ – «Моя відроджена Вкраїно!»; «Ти народився для добра й любові,/ Нехай живуть вони у ділі й слові./Тоді Господь із неба усміхнеться – / З любов’ю світ ніколи не минеться» – «Вогонь любові»; «Неси з достоїнством дароване звання/ Улюбленої Божої дитини» – «Одвічна таїна»; «Боже, збережи і укріпи./ Дай торкнутись джерела любові» – «Одкровення»; «Через дотик до дитинства / в серці янгола шукайте» – «Очі Всесвіту»; «Коли летиш в провалля безнадії,/ Згадай про Бога і повір у себе» – «Довірся Богу».
Вірші, як констатація здійсненого і виправданого: «І заіскрились в душі самоцвіти любові./ Сяєвом чистим сплелись з діамантами віри. / В силі молитви, в цілющому Божому слові/ Знову віднайдена істинна точка опори» – «Точка опори».
Окремо зупинюся на поезії «Нескорена» (1991). Це своєрідний заповіт- програма, яка дає відповіді-підказки українцям (нам з вами), що треба задля того, аби здійснити заповітну мрію – зробити Україну нескореною, прекрасною, окриленою, єдиною? Зверніть увагу на дату написання цієї поезії. В її основі п’ять важливих принципів: воля, служіння Богу і рідній Батьківщині, збереження мови, єдність еліти і народу, спільна віра. Авторка усвідомлена того, які риси притаманні «цвіту нації»: мужність, скромність, доброта, освіченість, індивідуальність, творчість, мудрість.
Особисто для мене людство поділяється на поетів і… не поетів. Звісно, перших – менше. Однак вони для мене залишаються вічною загадкою. Тож має рацію літературний критик, письменниця Тетяна Дігай, яка каже, що «Поезія, по суті, як молитва, дуже інтимна. Тут єдиного рецепту або якихось загальників, котрі би роз’яснювали, як робляться вірші, не існує. Просто у поетів є непоборна потреба пояснити світ, а швидше, бажання зрозуміти власний, дослухатися до себе, можливо, врятувати свою неповторність…». Поетичний світ Галини багатий метафорами, синонімами, порівняннями, алегоріями: писало серце музику любові, у кожному дрібному візерунку дрімає ласка материнських рук , коли ласкавий вечір вуаль підніме ночі, розхристані мрії збираються зграйками білими, вогонь добра, палкої віри / До тла неправду спопелив, нова історія кров’ю пишеться, недолюблені паростки літа, стали тихим акордом драми на обірваних струнах долі, кулями хрещені, слово, натхненне з кресала душі, заколисує час минуле, життя стежки проклало на чолі, виходить юність з часу берегів, гойдалка часу…
«Талант – це музика у слові, в словосполуках, це ритм фрази і всього тексту, це, врешті, мелодія мови. Істинний талант полягає в незвичайно тонкій проникливості не просто в зміст слів, але і в звуки їхні – зміст тут само собою, з нього починається все» (за Іваном Чендеєм). За цими реченнями – ментальний і духовний світ тернопільської поетеси Галини Музики-Дричик, яка довго зважувалася на друкування першої поетичної збірки. Про це слушно зауважує у передмові її редактор Володимир Кравчук, член НСПУ: «Шлях автора до цієї збірки розсудливо-виважений, традиційний, версифікаційно досить вдалий. І це не випадково, бо, як бачимо, Галина з першою збіркою не поспішала. Добору творів передував цілий ряд публікацій в українській періодиці, часописах, виступи у радіо- й телеефірах, апробація написаного безпосередньо на слухацьких аудиторіях. Тому й бачимо «У контурі бруньки» цілий світ саме таким, яким його відчула поетеса».
З’ява у часовому просторі нового поетичного скарбу – книги, завжди справдешня подія. А ще якщо «скарб» той огранений сяйвом добротного слова і вдягнутий в оправу мудрості…Саме такі асоціації виникають у мене після прочитання згаданої книги. Між тим на думку спадають слова Івана Франка, який зауважував колись про те, що «Мистецтво слова, як і кожне мистецтво, повинно вказувати людині шляхетні цілі, підіймати її дух, її духовність». Що ж, гадаю Галина якраз із таких, бо добре впоралася із поетовим дороговказом.
Валентина Семеняк
