Олександр Мдінарадзе – колишній гравець тернопільської «Ниви». Він зіграв за команду 45 матчів, забив 1 м’яч. Після закінчення контракту три роки служив в Управлінні патрульної поліції Тернополя.
На службі Мдінарадзе не раз потрапляв у непрості ситуації. Одного разу довелось рятувати життя самогубці. Ще одна історія – коли просто проходив повз квартиру, у мешканця якої стався епілептичний напад.
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Коп-футболіст не хоче повторюватись про ці випадки. Втім, розповів Ірині Козюпі про будні поліцейських та купу історій зі служби.
У 2015 році у мене закінчився контракт з «Нивою». Я не мав роботи і побачив, що триває набір у поліцію. Порадився з батьком. Він сказав, що у мене є всі дані, щоб стати хорошим поліцейським.
Я пройшов всі етапи відбору, два місяці навчався у Львові і вийшов на вулиці патрулювати. Але очікування і реальність вийшли абсолютно різними. На 90% нічого з того, що писали у книжках, не було. Ми вчилися всього з початку.
У футбол було важче грати фізично, але легше морально. У поліції немає серйозних фізичних навантажень. Хоча непросто працювати у нічні зміни і носити бронежилет.
Перший виклик був до дівчини, якій не давав спокою її колишній хлопець. Нам по рації передали, що цей чоловік є власником зброї. Але коли ми приїхали, то його вже не було.
Зупинили машину, яка проїхала під знаком. Порушником виявився мій знайомий. Сказав: «Ми вчилися в одній школі, давай якось вирішимо цю справу». Я відповів, що не можу впливати на рішення своїх колег. Якщо вони тебе відпустять, то лише з власної ініціативи. Він на мене дуже образився. В нас обидвох після цієї розмови залишився неприємний осад. Але я не міг сказати, щоб його не штрафували.
Іншого мого знайомого зупинили напідпитку. Він теж просив, щоб я його відмазав. Я сказав, що це вже занадто, бо сідати за кермо у нетверезому стані взагалі неприпустимо. Він зрозумів, що помилявся.
На 5-му етапі відбору в поліцію мене запитали, що я зроблю, коли зупиню свого знайомого за правопорушення. Я сказав, що діяв би в рамкам законодавства. Але трохи попрацювавши, зрозумів, що не зміг би цього зробити. Так само, як і просто відпустити. Тому я просив інший патруль розбиратися в ситуації. Думаю, це було правильним рішенням.
Якось приїхав на АЗС на службовому авто, а там пили каву хлопці, з якими я грав за «Ниву». Ми разом ділили кімнату, тренувалися і відпочивали. На навчанні нам сказали, що під час виконання службових обов’язків не можна вітатися за руку з цивільними. Навіть якщо це знайомі. Коли тільки починаєш працювати, то намагаєшся все робити правильно. Хлопці підійшли і подали руки. Я сказав, що нам це заборонено. Вони розповіли цю історію в якості жарту іншим знайомим. Ті щось не так зрозуміли, і Тернополем ходили чутки, що я мало не послав їх. Довелося пояснювати.
Іншого разу нас викликали на футбольний майданчик. Хлопці грали у футбол і голосно кричали. Ми попросили, щоб вони грали тихіше, адже старші люди спали. Хлопці вибачилися, а коли я вже йшов, то почали співати: «Нива», «Нива», тільки «Нива». Я їм подякував і поїхав.
У вихідні постійно граю у футбол – з командою з управління і за село Нижні Луб’янки Збаразького району.
З першого дня роботи я чекав, коли отримаю виклик – зняти котика з дерева. Прийшов за 1,5 роки. Звучало це так – «потрібна допомога поліції». Ми примчали, а там стоять дві молоді дівчинки і просять зняти кота. Я дістав драбину, поліз за ним, але не зміг дістати. Зателефонував в МНС, а там сказали, що через такі дрібниці вони не виїдуть. Кіт потім сам зліз.
Часто люди просять про допомогу, а потім чуєш, що ми займаємось фігнею, а не затримуємо бандитів.
На початку нам давали форму хорошої якості. Вона гарно виглядала. І коли люди бачили таких поліцейських, то хотіли фотографуватися. Селфі зі мною робили тричі за всю службу.
До роботи у поліції я думав, що Тернопіль – це місто, де ніколи нічого не відбувається. А люди потрапляють в лікарні, бо десь випадково впали. Не очікував, що буде такий тиск на поліцейських.
У хлопця виник конфлікт з братом і батьком. Ми приїхали на виклик і зупинили бійку. Але це був лише початок. Хлопець схопив ніж і почав ним розмахувати переді мною. Але робив він це так, що швидше б зашкодив ним собі, ніж оточуючим. Ми з напарником його знешкодили.
А через два дні мій колега бачив цього хлопця у центрі міста разом з дружиною. З нею він теж мав серйозний конфлікт. Здається, вкусив її за палець.
Одна жінка викликала поліцію, бо їй погрожували сусіди. Ми приїхали, а вона зустрічає нас з ножем у руках. З’ясувалось, що у неї психічні розлади. Я намагався забрати у неї ніж і отримав поріз долоні, але ситуацію ми владнали.
За 3 роки серйозних ушкоджень в мене не було. Інколи прилітало ліктем, коли розтягували бійки. Одного разу затримували чоловіка. Двоє його друзів просили, щоб ми його відпустили. Але у дівчини з цієї компанії почалася істерика – хапала мене за руки і дала сильного ляпаса. Її ми теж забрали у відділок.
Я носив зброю і сподівався, що ніколи її не застосую. І Бог мене від цього вберіг. Американський поліцейський хапається за пістолет відразу, як відчує небезпеку. У нас ти 15-20 разів подумаєш, чи варто це робити.
В Україні було дуже багато ситуацій, коли поліцейських судили навіть тоді, коли вони застосовували зброю правильно.
У мене був «Форт-17». Виглядає такий пістолет круто, як з голлівудських бойовиків, але за якістю він поступається Макарову. Раніше поліцейські ходили саме з ними.
Багато людей в Україні не розуміють, що роблять жінки у поліції. Дівчатам справді буде важче покласти якогось здорового бугая. Але ви собі навіть не уявляєте, як вони легко можуть психологічно заспокоїти правопорушників. Просто голосом чи навіть своєю присутністю. І вдвічі швидше, ніж це можна зробити силою.
З багатьма дівчатами-поліцейськими ми стали хорошими друзями. Я розповідав їм речі, які б не зміг сказати колезі-чоловіку.
Не думаю, що патруль на велосипедах – це гарна ідея. Це більше показуха, щоб показати, що в нас і таке є. Уявіть собі ситуацію – ми затримали правопорушника. А як я маю завести його в управління? Це майже нереально.
Одного депутата затримали п’яним за кермом. Він влаштував скандал з криками: «Та ти знаєш, хто я такий?», «Ти уявляєш, що тобі завтра за це буде?» Поліцейські на це не реагували, а виконували свою роботу. Він потім зрозумів, що кричати марно і заспокоївся.
Одного разу я виніс постану депутата за неправильне паркування. Він спокійно відреагував. Просто попросив, щоб я зробив це швидше.
Мій знайомий гуляв з дівчиною біля озера. Побачив, як хлопчик впав у воду і врятував його. Про цю історію ніхто не знав, але мама дитина знайшла рятівника і написала пост у Facebook. Я думав, що про цю історію всі напишуть і розкажуть, які хороші люди працюють у поліції.
Я говорив з цим хлопцем. Він сказав, що ніхто в управлінні його вчинку не відзначив. Мені здається, що в США він би отримав якусь нагороду.
Я пішов з поліції з багатьох причин. Це закони, через які правопорушників дуже важко притягнути до відповідальності, відсутність технічного забезпечення. Радар нам дали тільки на третій рік роботи в поліції. І те тільки один. Патрульні з інших міст розповідають про таку саму ситуацію.
Це важка робота¸ а зарплата невисока. Ввічливо спілкуєшся з людьми, а 95% вилазять тобі на голову і зовсім не слухають. На ці фактори мало звертають увагу, а багато поліцейських через це звільняються.
Зараз я в пошуках роботи. Мені 27 років, треба думати про своє майбутнє.
Ніколи не буде порядку у світі, якщо люди не почнуть із себе. Як я можу порушувати правила, якщо три роки з цим боровся. Інші можуть паркуватися, де їм хочеться, а в мене є своя позиція.
Минулого літа я поїхав зі своїм другом у Грузію. Ми взяли машину на прокат, і нас зупинив патруль за порушення правил дорожнього руху. Пізніше я подякував поліцейському і сказав, що ми колеги. Грузин здивувався, чому я не сказав цього відразу. Порушення було дрібним, і справу можна було відразу зам’яти. Відповів, що тоді моя робота втратить сенс. Як можна одночасно боротися за порядок у своїй країні і порушувати закони в іншій?
