Живе у Тернополі самобутній чоловік, який не перестає дивувати. Це Михайло Михайлович Ониськів. Заслужений журналіст України, письменник. Йому притаманне особливе чуття мови. Щоразу, спілкуючись з ним, уважно прислуховуюся до кожного мовленого ним слова. Таке враження, що він вихоплює їх з невидимого простору і нанизує в речення та фрази вже відкарбованими і філігранними. Ще й досі для мене ця сакральна мить є нерозгаданою таїною, а для нього це – заввиграшки. От у кого треба вчитися рідній мові!
Тож коли взяла до рук ще «теплий» том, образно кажучи, «алфавіту» його життя, відразу занурилась у чтиво. Між тим, пригадую, перша об’ємна книга «А.Б.В…» (Автографи. Бібліографія. Вибране…) несла інформацію, яка починалася з перших літер. Тоді й відбулися (зі слів автора): «Іменини моєї головної книжки». А вже наступна – з «Е.Є.Ж.». Кожну з цих літер автор прочитує по-своєму: есеї, Євшан – Слово, житіє. «Друзям моїм – згаданим і не згаданим у цій книзі – присвячую». Тут багаторічні спостережинки (неологізм Ониськіва), тому читати це зібрання – інтелектуальна наснага. Розгорнувши розділ «Євшан – Слово», зненацька прийшло й усвідомлення назви. На перший погляд, чому так, а не інакше? Євшан-зілля з давніх давен символ пам’яті, відтак – рідної землі, Батьківщини, своєрідний пароль українців. Це митрополиту Іларіону (Іван Огієнко) належать слова: «Євшан-зілля зцілює від винародовлення, і хто забуде свою Батьківщину (материзну – авт.), воно пригадає». Подумалось, якщо вже «зілля» здатне пробудити пам’ять про родовід, забуту історію, то що вже казати про Слово, адже «Спочатку було Слово…».
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Мудрий і творчий підхід пана Михайла до написання згаданої книги, розширює ментальні горизонти читачів. В «Есеях» впорядковані статті «сьогочасні й давніші, що увійшли до «АБВГД», бібліографічний реєстр найголовніших публікацій автора: продовжений, уточнений та доповнений (листи, що їх ви не читали). У Євшан – Слові зібрана «Поезія: зі старого та нового зшитка», «Присвяти та акровірші», «Слово про моє слово і моїх друзів». В «Оберемку споминів» (Житіє) найщедріший «урожай» написаного. Тут цілий Всесвіт імен! Відразу «шпортаюсь» поглядом за статтю про «Ровесник» (молодіжна газета) і читаю. Мені дуже цікаво. Як воно тоді було? Якщо Михайло Ониськів був на початках газети, то я – практично, на її зникненні. «Житіє» як на перехресті долі, розділяється на два інших підрозділи: «Крива, але пряма дорога» (1968 – 1988) та «Крива, але пряма дорога» (1989- 2019). Всього 409 сторінок! У цих розділах зафіксована історія нашої Вітчизни, нашого міста, Тернопілля. Вона (історія) виписана через особистісне: через родину, через друзів, через колег по перу, через відомих українців… А їх в Ониськіва, виявляється, сила силенна! І, що важливо, він їх усіх пам’ятає! Несподівані ситуації, дати, події, роздуми-розмисли над проминальним і прийдешнім…
У розділі «Зазнимкована мить» чимало тих людей, які вже відійшли за Межу Вічності.
Мені пригадується виступ Олеся Гончара і його слова: «Маємо відродити в наших сучасних українцях і українках генетичну пам’ять, почуття гордості, маємо і до збайдужілих душ торкнутися «запашистим євшан-зіллям рідного слова». Схоже на те, що Михайлу Ониськіву вдалося це зробити: торкнутися Євшан – Словом до наших з вами душ, аби не забували, аби пам’ятали «чиїх батьків чиї ми діти»…
