В арт-світлиці Бункермузу відбулася презентація книги-реквієм «Не стихає чорнобильський біль» світлої пам’яті заслуженого журналіста України Миколи Ротмана. Це хроніка подвигу чорнобильців Тернопільщини: велика і копітка праця, яку започаткував Микола Якович. До завершення книги залишалося зовсім небагато…
На захід зібралися друзі автора книги, чорнобильці-ліквідатори, журналісти, донька і син Миколи Ротмана, які взяли активну участь у формуванні згаданого видання. З присутніми спілкувалися заступник голови обласної організації інвалідів ВГО «Союз Чорнобиль України» Олександр Деркач, член правління ВГО Сергій Ващук, Надія Ротман, письменник і редактор книги Володимир Барна, учасник бойових дій в Афганістані – Євген Філь, голова обласного комітету ветеранів ядерних випробувань – Богдан Газилишин тощо.
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
Читайте також
Книга рясно проілюстрована фото світлинами, на яких зображені наші краяни під час перебування безпосередньо у зоні Чорнобильського лиха. У розділі «Спогади очевидців» представлені шістнадцять районів області. Багатьох із цих людей, на жаль, вже немає серед нас: втративши здоров’я – втратили незабаром і життя. Авторами інтерв’ю є відомі тернопільські журналісти – Микола Ротман, Галина Сіра, Софія Лінчевська.
«Евакуація – це величезне несподіване нещастя, яке викликає шок і розгубленість. Це історичний ураган, який вириває людину з корінням із рідного ґрунту, і дуже складно після цього відновити життя в його звичній формі» – згадує полковник внутрішньої служби, інвалід 2 групи Ярослав Королюк. А «Лист матері загиблого чорнобильця»? Неможливо читати без хвилювання (цитую окремі рядки): «Лише 29 квітня я дізналася, що тебе немає на цьому прекрасному світі. Як було мені важко пережити твою смерть. На кого ж залишив мене? Знаєш, якби не Олена, я б, мабуть, не витримала цього горя. І що ти бачив за своє коротке життя? Зростав без батька, обрав професію пожежника. Чому я дозволила тобі зробити такий вибір? Твій тато теж загинув під час гасіння пожежі, коли тобі було лише 2 роки. А ти, сину, так і не дізнався про головне: що незабаром станеш татом. Олена про це не встигла тобі сказати. Уявляю, якби ти зрадів такій новині. Я тяжко пережила твою смерть. Навіть не маю твоєї могили, щоб піти до неї, бо могилою став четвертий реактор АЕС…». (Записала Марія Томунь. С. Поділля Заліщицького району). Спогади учасників -ліквідаторів надто болючі, щоб про них не пам’ятати. Тому дуже важливим є той факт, що школи і бібліотеки вже отримали книги.
У книзі поезія двох талановитих поетів – Оксани Дяків «Зоря Полин» із Заліщиків та члена НСПУ Володимира Кравчука «На відкриття в Збаражі пам’ятника жертвам Чорнобиля». У статті «Від упорядника» Микола Ротман дає глибокий і розгорнутий аналіз: чому стався цей апокаліптичний вибух, що йому передувало і чи насправді мирний атом – мирний? «Великі обсяги радіоактивних матеріалів – 12 трильйонів міжнародних одиниць радіоактивності, названих «бекерелями», були викинуті в навколишнє середовище головним чином протягом перших десяти днів. Найзгубніший вплив на здоров’я людей і природу мали ізотопи йоду і цезію. У результаті вибуху в атмосферу викинуто в 400 разів більше радіоактивного матеріалу, ніж від атомної бомби, скинутої на Хіросіму».
Мені здається, що людство ще й досі до кінця не усвідомило величезної ролі українських захисників, які у ті страшні дні і ночі гасили пожежу. Якби не вони, що могло би бути з нами, зрештою, з Європою? Сумно, що ті з них, хто залишились інвалідами і продовжують виживати, насправді забуті і кинуті чиновниками від влади напризволяще…
Фото: Валентина Семеняк
