Куди тече річка Горинь: мандрівник подолав шлях від витоку річки на Тернопільщині до гирла в Білорусі за вісім днів

Кожен у житті має мрію. Найбільше запам’ятовуються саме дитячі прагнення. Таке неймовірне бажання мав наш земляк, уродженець села Стадники, Тарас Луцюк. Юнак нині мешкає у Львові, але йому з дитинства хотілося знати, куди й звідки тече річка Горинь, на берегах якої він виріс.

«Якщо мене запитати, що мене найбільше пов’язує з місцями, де я виріс, то це, безперечно, – річка Горинь. Мені, бува, сняться її береги», – зізнається Тарас.

Саме для того, щоб показати початок і кінець Горині, а також красу рідного краю, Тарас вирушив у подорож, яка тривала 8 днів та охопила 5 областей України й прикордоння Республіки Білорусь. Хлопець поставив собі мету – проїхати річку Горинь від початку до кінця. Загальна тривалість шляху – понад 1600 км. 

Маршрут Тараса Луцюка
 
Осідлавши мотобайк у Львові, Тарас Луцюк вирушив до села Волиця (Кременецький район Тернопільської області). Там і бере свій початок Горинь. Над джерелом, яке зачинає водойму, височіє гарненька капличка, а вже від неї розливається невеликий струмок, що згодом стає повноводою Горинню. Ще на Тернопільщині мандрівник відвідав селище Вишнівець (приблизно 25 км за руслом річки), де побачив водойму вже більшою, а також зробив короткий відеоогляд Крестопроісхожденського чоловічого монастиря (с. Підкамінь), Замку Вишневецького (Вишнівець) та Почаєва.

Перший день подорожі

Так починається річка Горинь

Горинь. Перший місток на річці
 
Другий день подорожі почався з пункту ночівлі – на березі ставка в Борсуках (Лановецький район Тернопільської обл.), де на Горині споруджена дамба. Саме там Тарас почув від місцевих жителів про деякі факти меліорації та штучної зміни русла річки в часи Радянського Союзу. Далі шлях пролягав на Хмельниччину – Ямпіль, Ізяслав, Шепетівка. У кожному з населених пунктів Тарас спускався до Горині та фільмував, як вона несе свої води.

Дамба на Горині в селі Борсуки (Тернопільщина)

Міський пляж на Горині в Ізяславі
 
Заночувавши в тітки в Шепетівці, третього дня байк поніс подорожнього до Славути. По дорозі до міста він відвідав села Голики й Варварівка, які надзвичайно вразили красивими пейзажами. Звідти шлях пролягав до Нетішина, де мандрівник не оминув увагою «Острозьке море» – ставок-охолоджувач Хмельницької АЕС.

Горинь у Славуті (Хмельниччина)
Саме на третій і четвертий дні мандрівки припадає відеозйомка знайомих острожанам місць – лугу та Горині у Вельбівному, самого міста й околиць.

Показав Тарас Луцюк і місце, де Вілія вливається в Горинь, провів коротку відеоекскурсію Острогом. Надзвичайно захопливими виявилися краєвиди Горині в Розважі та рідних юнакові Стадниках, які, услід за Уласом Самчуком, змусили замислитися: «Куди тече та річка?».

Горинь у селі Вельбівно (Острозький район)

Горинь у селі Розваж (Острожчина)
 

Річка в Стадниках
 

Горинь у рідних Стадниках (Острожчина)
 
П’ятий день мандрів припав на Гощанщину – села Бугрин, Горбаків, Воскодави. У Микулині Тарас побачив нерукотворну дивовижу – посеред Горині красується острів. Завдяки зустрічі з місцевим грибником, хлопець і всі глядачі поверхово познайомилися з флорою краю.

Річка у Воскодавах, що на Гощанщині
Далі за Горинню шлях повів до Олександрії, Ходосів, Хотина, Оржева (Рівненський район). Милувала око Костопільщина нашої області – села Дюксин, Ставки (саме тут мандрівник чи не вперше почув, що в річці бовтається велика риба), Базальтове, де розташовані відомі базальтові стовпи, Збуж.

Шостий день простелив свої шляхи Українським Поліссям. Ранок застав мандрівника в селі Золотолин (Костопільщина) – у місці, якого не торкнувся плин часу, таким старим воно здавалося. Далі – Степань і Соломіївка Сарненського району. Між селами Ремчиці та Бережниця цього краю Тарас Луцюк зняв широку й повноводу Горинь, зовсім не схожу на річку, що на Острожчині.

А на Дубровиччині (село Селець) юнак навіть потрапив на хрестини, звідки вирушив із гостинцями від щедрих господарів.

Треба сказати, Тарас у фільмі нерідко показує жителів тих населених пунктів, які проїздить. Хтось розповідає йому про Горинь, хтось просто підказує дорогу, інші допомагають, частують і підтримують.

«Я не просто хотів показати, де починається і де закінчується Горинь, а хотів показати людей, які проживають на її березі», – пояснює мандрівник.

Горинь у Городищі – останньому населеному пункті України
Утілення мрії випало на сьомий день мандрів. Прокинувшись уранці в селі Городище, за півтора кілометри від кордону з Білоруссю, Тарас Луцюк під дощем подався до сусідньої республіки. У Білорусі юнак відвідав кілька населених пунктів, побував біля Горині в їхніх межах і був щиро здивований чистотою прибережних пляжів (на відміну від України), наявністю сміттєвих контейнерів і попереджувальних табличок.

Фінальним пунктом подорожі стало місто Давид-Городок. Саме за його околицями закінчувала плин Горинь, упадаючи в Прип’ять. Місцина з болотяним ґрунтом і густими чагарниками стала місцем реалізації мрії – побачити, куди тече річка.

Так виглядає мрія. Місце, де Горинь упадає в Прип’ять
 
«Коли здійснюються мрії – це класно. А коли здійснюються дитячі мрії, це дуже класно! У мене зараз дуже дивні відчуття, майже мурашки… У душі щось перевертається від того, що в років 10–12 я мріяв це побачити і тепер я тут», – підсумував Тарас.

Завершальний 8 день – це історія шляху додому, у якій показано білоруський Пінськ, волинські Маневичі, Луцьк, Горохів, передмістя Львова…

Крім зображення річки Горині, Тарас Луцюк у своєму фільмі-подорожі привертає увагу до проблеми збереження довкілля, описує красу України, виховуючи й розвиваючи патріотичні почуття.

Не бійтеся мріяти і ви. Мрії дарують крила.

Останні новини: