На календарному листку – Всесвітній день екскурсовода. Багато хто, прочитавши це повідомлення, подумає, мабуть, про музеї та історичні місця, де їм довелось вже побувати. А у мене з цим словом – своя неповторна уява. Моя перша мандрівка у великий світ була в межах бабусиного подвір’я. І моїм першим гідом (більше подобається це французьке слово, бо означає – провідник) була матінка природа. Дорослим було не до мене, бо у всіх на першому місці була – робота. Іноді дивуюсь сама собі, як мене й справді, одного разу не вкрали цигани (бо такою була тоді класична лякалка), або як я дивом не впала у Курячий брід. Про Курячий брід. Це за бабусиним городом текла така мілководна річечка, у якій, буцім, було курці “по коліна”. Одного разу мені стало не цікавим подвір’я, де бігали курчатка, кошенята, коза з козенятами і я опинилась за хвірткою. Власне, хтось забув зачинити її на клямку… і коли я натиснула на неї, вона легенько прочинилась… Світ реально збільшився в рази.
Мені було 4 або 5 років, але не більше. Так я вперше опинилась серед хвилястого зеленого моря. Це був город, де росла картопля. Її бадилля сягало мені мало не до плечей, але мене це не злякало, бо об мої ноги ніжно терся Мурко, який непомітно прослизнув крізь невеличкий отвір у штахетах. Мурко побіг вперед, а я – за ним… Несподівано зелений хвилястий килим різко обірвався і переді мною з’явилося тихе водяне плесо. Так, вперше у житті, я побачила інший загадковий світ. Це була копанка з водою із великим посередині пласким коричневим каменем. Камінь був теплим і сонячним. Першим на нього стрибнув Мурко і відразу ніби закам’янів, уважно зосередивши погляд кудись вниз. Я вмостилась біля нього. Мені було цікаво за ним спостерігати. Тому й собі подивилась вниз: вода була чистою і прозорою. Сонячне проміння пронизувало водяну товщу наскрізь і діставало глибокого дна. А там виблискували сріблястою лускою грайливі рибки… Ми з Мурком не могли відірвати від них очей, так було цікаво! І раптом… припустив сліпий дощик. Його ще називають курячим. Світить сонце, з неба падають дощові краплини – а ми з котом сидимо і дивимось в одному напрямку: тепер нас зачарували великі дощові бульбашки, що стали танцювати на воді. Мурко ще й лапкою намагається їх схопити…
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Не знаю, скільки б ми з ним ще сиділи на камені біля копанки, якби не сусідка, яка прийшла туди прати. Хочу зауважити, що в 70-х роках минулого століття пральними машинками по селах ще “й не пахло”, хіба що у голів колгоспів вони вже були та в сільських бригадирів. Отож нас було підступно викрито. Це була моя перша екскурсія у “великий” світ. І тільки через багато років потому дізналась, що якби не той маленький Курячий брід і решта маленьких річечок та потічків… Мова про Чорне море. Виявляється, Курячий брід впадає в річку Гнилий Тікич, а той – у Гірський Тікич. Останній – у Синюху. А вона – у Дніпро, а Дніпро – у Чорне море. Гм… подумалось, а якби не було на світі Курячого броду? Яким би було для мене перше відкриття довколишнього світу? У кожного з нас у далекому дитинстві були свої річки і річечки, свої острови, свої найпотаємніші закутки, зрештою, свої “екскурсоводи”, які ніколи й нікуди не зникають, залишаються глибоко в серці . Як важливо берегти пам’ять про них і ніколи їм не зраджувати.
