Ляльки-мотанки, Тільди, креативні подушки та ще багато іншого стало втіленням дитячої мрії кременецької майстрині Лілії Фурсик. Улюбленою справою жінка займається вже 1,5 роки, а цікавих іграшок та сувенірів щоразу більшає. Рішення розпочати займатись виготовленням іграшок та сувенірів було спонтанним, але жінка про нього не шкодує. І ось чому. – пише КременецьCity
Бажання займатись рукодільництвом у майстрині з’явилось вже давно. Тому вирішила навчатися на вчительку трудового навчання, а згодом, по закінченні університету – залишилась там викладати. Роки викладацької діяльності дали зрозуміти, що рухатись потрібно у трохи іншому напрямку. Лілія прийняла рішення: повністю присвятити себе рукодільництву, бо саме так зможе реалізувати свій творчий потенціал сповна пише Про те.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
«Я останні роки помітила, що мені важко, коли ставлять певні рамки. Коли ти працюєш на державній роботі, то маєш зобов’язання. Тут я сьогодні шию подушки, бо мені хочеться їх шити», – розповідає жінка.
Хоч виготовленням іграшок та сувенірів Лілія займається недовго, але вона вже встигла відкрити крамничку і зацікавити своєю творчістю чимало покупців.
Для своїх виробів жінка використовує тільки натуральні тканини, котрі не втрачатимуть колір при пранні і будуть безпечними для дітей.
«Дрібні деталі я стараюся вишивати, особливо, якщо це іграшка для маленької дитини. Для того, щоб це можна було безпечно їй дати», – каже Лілія.
Найбільше майстрині подобається робити іграшки в норвезькій техніці «Тільда», хоч із-поміж інших виробів вони виготовляються найдовше, до трьох днів. В такій техніці вона робить ляльки та зайчики, характерною особливістю яких є лише два ока та відсутність міміки на обличчі.
«Чому в ляльок тільки два ока? Бо вони не виражають ніяких емоцій. Тобто дитина граючись лялькою, сама придумує їй емоції. Хоче вона з цією лялечкою поплаче, хоче посміється», – каже Ліля.
За словами рукодільниці, така особливість іграшок активізує фантазію у дітей. Не менш розвинена фантазія і відчуття смаку у самої Лілії. Зайчиків, виготовлених у норвезькій техніці вона одягає в українське вбрання, так би мовити націоналізує. Крім того їй доводиться підібрати кольори так, щоб вони приносили радість у будинок власниці, тому одну і ту ж ляльку потрібно декілька разів одягати і роздягати доки її вбрання не задовольнить рукодільницю. Як розповідає Лілія, до неї часто звертаються з проханням виготовити ляльку схожою на дитину. Тому майстриня може робити їх і по фотографіях.
«Буває, що на замовлення, хочуть, наприклад, щоб було таке волосся, як в дитини і платтячко, тому приносять фотографії. Роблю як хто хоче. Так само шапочки, кепки, віночки, залежно від того, хто і що планує. Іноді роблю серію таких робіт, і в мене їх забирають», – додає майстриня.
Такі ляльки зазвичай купують не тільки для дітей, а й для дорослих. Зокрема хлопці беруть їх на подарунок для своїх коханих.
Не менше задоволення майстрині приносить пошиття і традиційних українських іграшок – ляльок-мотанок. Вона робить їх у двох варіантах: великі сувенірні та невеликі оберегові, що несуть символічну функцію. З-поміж них лялька Благополучниця, Дзвіночок, Крупничка та інші.
«Кожна лялька має особливе призначення. Благополучниця в середині з копієчкою, з травами. Копійка на благополуччя, на багатство, трави йдуть на здоров’я в хату. Лялька тримає ручки зв’язані, щоб все благополуччя було вдома, нікуди не втікало. Лялька-дзвіночок приносить в хату радість. Часто її мотаю на майстер-класах в центрі міста. А крупничка, в середині наповнена зерном, її роблять після закінчення жнив і тримають в хаті. Я її ставлю завжди на багатий вечір, коли в мене стоїть кутя на столі», – додає майстриня.
І саме такі вироби, як ляльки-мотанки користуються найбільшим попитом. Бо кожен хоче подарувати щось ексклюзивне і виготовлене своїми руками.
Більша частина робіт в крамниці – справа рук Лілії, але деякі вироби їй приносять знайомі рукодільниці, зокрема посуд, розписаний автентичними малюнками, віночки та ангелики.
Свої роботи майстриня продає на різноманітних ярмарках та фестивалях, куди її регулярно запрошують. На фестивалі «Дзвони Лемківщини», познайомилася з талановитими колегами, з якими спілкується і досі.
Ідеї майстриня черпає звідусіль, та найбільше звертається до досвіду старших рукодільників. Частину викройок бере з інтернету, але адаптує їх під своє бачення та бажання клієнта, тому вироби завжди виходять індивідуальними. Пробує свої сили жінка і в пошитті дитячих суконь, бальних спідничок і новорічних костюмів.
Рукодільництвом займається не лише сама, а й допомагає дітям освоювати техніку виготовлення прикрас і моделювання одягу. В Будинку творчості вона веде гурток, який відвідує 30 дітей віком від 6 до 18 років. Для них підбирає програму так, щоб навчання не було сильно затратним і більшість матеріалів для виготовлення іграшок можна було знайти в домашніх умовах. За словами Лілії, діти дуже відкриті, старанні, тому робота на гуртку приносить позитив на весь день і надихає до нових звершень
А ще Ліля мріє згодом створити щось своє, якого досі ніде не було, щоб запам’ятатись іншим і стати прикладом для наслідування.
Марія Карпець
