Відомі тернополяни Ірина та Юрій Зелененькі, власники Фотостудії Зелененьких, уже тривалий час одне з найвеличніших християнських свят відзначають двічі: 25 грудня разом із Юриною родиною, 7 січня – з родиною Іри. «Люди часто дивуються, запитують, чому ми святкуємо два Різдва, і пропонують нам визначитися, – сміється Ірина Зелененька. – Як вони собі це уявляють, я не знаю. Одній мамі заявити, що ми не прийдемо, чи другій? Важко збагнути, що вони мають на увазі, коли дають такі поради».
Завдяки колядкам вивчила польську мову
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Іра зізнається, що коли вперше потрапила на римо-католицьке святкування Різдва до чоловікової родини, їй передусім було незвично, що Службу відправляють польською мовою.
– Пригадую, вразило тоді також те, що костел усередині повністю білий, – розповідає Ірина, – адже більшість греко-католицьких церков розписані. До речі, цей костел Божого Милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі, що на Східному, збудований у формі ковчега. Його відкрили у 2008 році на честь 100-річчя костелу у Центрі Тернополя, який зруйнувала радянська влада, тепер на його місці ЦУМ. Макет цього костелу, до слова, є у скверику навпроти ЦУМу біля пам’ятника Соломії Крушельницькій.
Сестри-монахині завжди дуже гарно прикрашають на різдвяні свята вівтар вазонами-різдвяниками, пуансетіями по-літературному. Там відкритий простір, нема Царських Врат. Коли я публікую у Facebook фотографії з урочистої Літургії, багато людей думають, що це я десь у Європі. Тому що мало хто знає, що у Тернополі є такий костел, що він має такий інтер’єр, а ще менше знають, що у костелі відбуваються Служби англійською, польською та українською мовами, а святкові Служби є міксованими, тобто відправляються цими трьома мовами.
Особливих відмінностей у традиціях святкування немає, хіба що перед Святою Вечерею діляться облатками — це дуже тонкі, як папір, шматочки білого хліба, спечені лише з борошна та води. Їх приносять з церкви і ділять між усіма, хто зібрався за столом. Не тільки з нагоди Різдва, а й на інші великі свята. Кутя і 12 страв – усе є. І колядки співаємо. У костелі дуже гарно польські колядки співають. До речі, саме з цього у мене з’явилася велика зацікавленість польською мовою. Я почала її вивчати і тепер Службу Божу польською розумію абсолютно всю, вільно читаю молитовники і навіть підспівую колєнди (колядки по-польськи).
На Різдво відвідуємо основну опівнічну Службу – Пастерку: назва від того, що саме пастирі побачили зірку, тобто першими дізналися новину про народження Христа. На цій Службі Євангеліє читають трьома мовами. Коли перебуваєш у храмі, і там поруч з тобою повно африканців та інших іноземних студентів, то зрозуміло, що відчуття трохи інші, аніж ти на наше Різдво стоїш у Катедрі чи в селі у невеличкій церкві, де всіх знаєш. Втім, у мене з першого моменту було відчуття, що я тут не чужа.
«У Юри краща шевелюра, ніж у мене. Бо не облизувала макогін!»
У кожного з нас свої асоціації, що супроводжують Різдво. Як правило, вони ще з дитинства. Запахло в повітрі айстрами – у голові наче лунає шкільний дзвоник. Почули запах ялинки та мандаринок – десь з підсвідомості виринають спогади про Новий рік. Але це загальні асоціації, а у кожного вони свої, іноді досить незвичні. Які дитячі асоціації, пов’язані з Різдвом, в Ірини Зелененької?
– Пампушки – це асоціація номер один, – усміхається Іра. – З повидлом зі слив та рожі. Перед Святим вечором строгий піст, пампушки смажать, їсти їх не можна, треба чекати… А коли вони ще теплі, їх обкачають в пудрі, то вони ж тоді найсмачніші! Ввечері того смаку вже нема. І нам завжди їх давали, бо дітям можна. І ми досі діти, коли приїжджаємо до мами…
Що ще? Кутя, звичайно. Коли мак ще терли в макітрі, а не купували готовий польський в банках, як тепер, то завжди наголошували: «Тільки не облизуй макогін, бо буде чоловік лисий!» То я ретельно пильнувала. Тож наразі в Юри краща шевелюра, ніж у мене, – сміється Ірина і продовжує: – Вертеп. Коли була мала, а мій старший брат брав участь у вертепі, то було надзвичайно цікаво, як виступлять, який кому костюм підготували.
А ще – вночі похід до церкви по снігу. Тоді сніг не був такою розкішшю, як тепер: буде чи не буде, спробуй вгадай. У дитинстві сніг був завжди.
Ще яка асоціація? Не повірите… Гоголь. Ніч перед Різдвом. Коли дивлюся на зимовий місяць, у мене завжди перша асоціація – Гоголь. Так круто місяць більше ніхто не описував, принаймні я не читала. До речі, раджу читати у цей період зимово-різдвяні книжки. Таким чином можна «догнатися» святковою атмосферою з книг. Я вже кілька років поспіль так роблю. У дорослому житті, коли купа метушні, обов’язків, клопотів, невиконаних справ, і святкової атмосфери часто не вистачає в реальності, варто бодай черпнути її з книжок. Коли готуюся до Різдва, стараюся також виконати все по роботі, щоб ніщо не мучило, щоб був чистий спокій на душі.
Подарунок від Миколая
Власне, робота подружжя Зелененьких полягає у тому, щоб допомогти людям пірнути у казкову атмосферу свята. Нині для цього у них з’явилося більше можливостей: нещодавно Фотостудія Зелененьких змінила адресу, переїхавши у більше приміщення — у колишньому ательє «Ромашка». Ірина вважає, що тут не обійшлося без… святого Миколая!
– Точно святий Миколай нам посприяв! Нам уже давно було потрібно більше місця, бо на попередньому давно стало тіснувато і працювати через те було важче. Довго шукали і ось нарешті знайшли, причому під боком, недалеко від попередньої «прописки».
На новому місці Зелененькі уже встигли розмістити кілька надзвичайно красивих локацій і навіть вже зробити перші фотосесії. Приміщення високе, світле, просторе, тож фото вдаються напрочуд чудові.
– Знаєте, який подарунок від святого Миколая був би для нас найкращим? – зізнається Ірина Зелененька. – Аби нас надихав, щоб у новому приміщенні ми гарно працювали і наша робота була потрібна людям. А ще тепер такий бентежний та динамічний світ, що іноді хочеться трішки спокою – і в душі, і в країні.
