Минулої неділі лягли на душу рядки з притчі священика під час проповіді… Колись дуже давно один філософ звернувся до представників різних світових релігій, аби ті одним реченням пояснили її суть. Іудей відповів, аби це здійснити практично, треба, принаймні, кілька тижнів; мусульманин сказав – кілька днів. А християнин відповів коротко і просто: люби Господа понад усе. І люби ближнього свого, як себе самого.
Здавалось би, як просто – полюбити ближнього. Якщо справді так жити, то тоді не вчинимо жодного гріха стосовно інших: ні думкою, ні словом, ні діями. Адже ближній наш – це насправді частинка мене самого. Мудра заповідь Христа. Однак, насправді, як важко її наслідувати і практикувати у повсякденному житті! Як наслідок – війна, руйнування, обман, зради, розчарування, бідність, втрачені радість і щастя… Мало замислюємось над тим, як багато важить написане або мовлене слово! Словом можна не тільки зцілити, а й поранити душу, у гіршому випадку – збити із праведного шляху. Адже слово письменника, сценариста, відтак образ створений в кіно чи театрі залишається у підсвідомості. Прочитаний на уроці твір може нагадати про себе через десятиліття. Ніщо не зникає безслідно. Наші думки та емоції формують наш макросвіт на властивих тільки їм – вібраціях. Ми в ньому живемо і розвиваємо ті риси характеру, які відповідають нашим вчинкам. Одним словом, подібне притягує подібне. Сучасний книжковий ринок видає «на гора» творіння, які соромно не те, що читати – брати до рук: вони рясніють ненормативною лексикою, сценами, які принижують людську гідність, подекуди – насиллям. Навздогін їм з’являються хвалебні-оди рецензії, які спритно організовують самі ж видавці… І це вже ні для кого не секрет.
Перегляньте також:
- У Тернополі презентували документальний фільм: “1000 днів війни. Тернопільщина”
- У Тернополі з нагоди 1000-го дня повномасштабного вторгнення вшанували захисників
Якому ближньому допоможуть такі твори? Та й чи допоможуть взагалі? Давня мудрість каже, що в людини живуть дві протилежності – світла і темна. Все залежить від того, яку з них людина «годуватиме», та з них й переможе. А оскільки представники сучасного мистецтва (художники, письменники, режисери тощо) пропонують не завжди «екологічний харч», то сподіватись на позитивні зрушення у культурному просторі країни – не випадає. Приймаємо духовну їжу – розвиваємо і виховуємо у собі внутрішнє світло, фундамент позитиву і гармонії. Читаємо і споглядаємо негатив – збуджуємо у собі тваринні інстинкти, руйнуємо у собі Божественне начало, натомість активізуємо заздрість, жадібність, гнів, злість тощо. Саме тому так важливо, що читають наші діти, які дивляться фільми або вистави. Іншими словами – хто і що їх виховує поза сім’єю. Наші діти насправді кинуті напризволяще. Тому що сім’я у нашій країні не завжди спроможна їх захистити. Для прикладу, більша частина батьків в Україні була проти читання (вивчання) твору донецької письменниці (уникаю називати прізвище, навіщо зайвий раз рекламувати) про неповноцінну сім’ю, де у дівчинки… дві мами. Однак саме цю книгу нещодавно (за сумнівними схемами?) було закуплено за державні гроші для українських бібліотек.
Служителі місцевої Мельпомени пішли ще далі: якими тільки методами не борються за «касовість»: і виставляють себе без штанів на афішах, лаються на сцені – у такий примітивний спосіб «пошановують» жінок… А якщо новорічна казка для дітей, то обов’язково стовідсоткові «ріжки і копитця». І все це, між іншим, бліда копія Гоголя. Один знайомий ВПЕРШЕ повів дитину на згадану виставу, то зміг висидіти тільки половину дії – така була на сцені чортівня! І це напередодні РІЗДВА ХРИСТОВОГО! Вчителі класами приводять на ці вистави дітей… Що може такими виставами виховати у дітях та молоді сучасний провінційний театр? А саме така «продукція» має надзвичайно низьку частоту вібрацій: вона нічого не дає, ані розуму, ані серцю. Така частота не розвиває любов – агапе (з грецької – Божа, турботлива любов). Бо саме до цього був первісно покликаний колись театр, чи будь-який інший вид мистецтва.
Тому всі, хто працює зі словом чи пензлем (а слову передує думка), рано чи пізно відповідатимуть за «отриманий» результат, бо все, що сіємо, згодом «проізростає» (за Довженком). Ось тільки як? Якими плодами? Сіймо, насамперед, те, що пробуджує любов і співчуття у кожному маленькому серденьку, аби згодом воно виросло у «велике» любляче серце, сповнене любові до ближнього. Планета Земля є найбільшим «підприємством» у Всесвіті, – сказав якось індійський святий Бгагаван Шрі Сатья Саї Баба, – де продукується любов. То ж будьмо активними й усвідомленими менеджерами цього «підприємства». Наші думки, слова і справи повинні бути чистими і чесними.
До слова. Біля входу в Стелленбоський університет (ПАР) висить така об’ява: «Знищення будь-якої нації не потребує атомних бомб або використання ракет дальнього радіусу дії. Вимагається тільки зниження якості освіти і дозвіл обману на екзаменах учнями. Тоді:
- Пацієнти помирають від рук таких лікарів.
- Будівлі руйнуються від рук таких інженерів.
- Гроші губляться від рук таких економістів і бухгалтерів.
- Справедливість втрачається в руках таких юристів і суддів.
- Крах освіти – це крах нації.
Що може бути красномовнішим, аніж ці вражаючі рядки…
